Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

У різні періоди історії співвідношення політики (держави) і права було неоднаковим: а) домінування політики (держави) над правом (давні східні деспотії, європейські абсолютні монархії, азіатські і північноафриканські теократичні монархії, тоталітарні держави); б) пріоритет права над політикою, державою (з часів перших буржуазних революцій у Європі та Північній Америці до сучасності, XVII- XXI ст.). Цей період характеризується поступовим оформленням і набуттям практичної реалізації принципу верховенства права - офіційного закріплення юридичної рівності людей, формування громадянського суспільства, обмеження свавілля політичної влади правами людини, забезпечення прав і свобод людини, створення умов для володіння людською гідністю тощо.

Сферою сучасної політики є все, що пов’язане із завоюванням, утриманням, впливом на державну владу, взаємодією з нею. Держава як «головний політик» та найбільш досконалий інститут політичної організації суспільства перебуває у тісній взаємодії з правом як нормативним регулятором суспільних відносин, щоб узгоджувати політичні волі (інтереси) соціальних спільнот, впливати на перебіг політичних подій через нормативні акти та інші форми (джерела) права.

Політика впливає на право у такий спосіб:

1) опосередковує через діяльність законодавчих (парламент) та інших нормотворчих органів держави будь-які потреби й інтереси людей перед тим, як вони стануть правом;

2) реалізує міжнародну та національну політику держави прийняттям нормативних актів і договорів, які є формами вираження права;

3) фіксується у законодавстві у вигляді формально закріплених політичних прав, свобод і обов’язків, а також певних політичних вимог. Політичні вимоги стають правом лише тією мірою, якою вони закріплені в системі загальнообов’язкових норм, що охороняються державою.

Право впливає на політику такими способами:

1) є формою вираження політики (якщо політика здійснюється на основних засадах права) - закріплює в конституціях і конституційних законах політичний лад суспільства, механізм дії політичної системи (поділ влади; політичний плюралізм; статус партій, держави та інших суб’єктів політики тощо), процедури оволодіння політичною владою (виборче право); політичні права і свободи громадян {регулятор політики);

2) виступає своєрідним індикатором зрілості політики того чи іншого класу, народу (нації), держави - робить легітимними політичні рішення і органи державної влади, що забезпечує їм підтримку населення (зокрема не допускає протидії влади у разі прийняття непопулярних рішень) {пропагандист політики);

3) установлює межі певних міждержавних політичних відносин; визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур, перешкоджає використанню права на користь політичної кон’юнктури {обмежувач політики);

4) слугує гарантом реалізації певної (демократичної) державної політики - проводить її у життя, охороняє і захищає політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх використання {гарант реалізації політики).

Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур.

Отже, слід розмежовувати право і політику, не використовувати право в політичних цілях. Верховенство права, що закріплено в Конституції України як принцип життєдіяльності суспільства і держави, означає панування права, а не політики; вимагає проведення політичної діяльності через реалізацію права. Право є вищим щодо політичних норм та партійних директив, політики загалом. Актуально звучать сьогодні в Україні слова Еммануїла Канта: «Усій політиці слід схилити коліна перед правом». У демократичній державі легітимація офіційної політики передбачає її відповідність праву, а легалізація - закріплення у правовому законі.

ЧАСТИНА П’ЯТА ТЕОРІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Розділ 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

§ 1. Поняття і ознаки соціального та правового регулювання

Соціальне регулювання є ширшим поняттям, ніж правове регулювання.

Соціальне регулювання (від лат. regulo - правило, що означає упорядкування) - здійснюване громадянським суспільством за допомогою усієї сукупності соціальних засобів упорядкування суспільних відносин, подолання конфліктів і забезпечення компромісу між людьми та їх соціальними групами.

Ознаки соціального регулювання:

1) здійснюється в межах певного суспільства;

2) реалізує безпосередній вплив на поведінку і діяльність соціальних суб’єктів, витісняє і блокує деструктивні форми їх вияву;

3) пов’язане з установленням конкретних загальносоціальних прав і обов’язків суб’єктів;

4) має за мету впорядкування суспільних відносин, подолання конфліктів і забезпечення компромісу між людьми та їх соціальними групами;

5) є загальним, тобто поширюється на всіх суб’єктів громадянського суспільства;

6) здійснюється за допомогою спеціальних засобів;

7) гарантується заходами соціального примусу.

Соціальне регулювання може бути внутрішнім (совість, переконання) та зовнішнім (суспільна мораль), стихійним (демографічні зміни, міграційні процеси, економічні кризи) і волевстановленим (владно- вольовим), нормативним (визначає норми, що є правилами поведінки, забезпечуваними соціальним примусом) і ненормативним (оцінювальним) - здійснюється за допомогою історично складених матеріальних, політичних, соціально-культурних цінностей; директивним - шляхом адміністративної команди; інформаційним - за допомогою засобів масової інформації, Інтернету як глобальної телекомунікаційної мережі інформаційних і обчислювальних ресурсів); загальним (визначає правила поведінки для усіх) та індивідуальним (застосовує загальні норми для конкретної особи чи конкретного кола осіб).

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою норм технічних, моральних, релігійних, корпоративних, звичаєвих тощо.

Правове регулювання суспільних відносин - здійснюване громадянським суспільством і державою за допомогою усієї сукупності юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона, захист і розвиток. Юридичними засобами правового регулювання виступають правові норми, правовідносини, акти реалізації і застосування права.

Ознаки правового регулювання суспільних відносин: