Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Таким чином, у сутності права поєднані два людські начала - порядок (компроміс) і свобода (справедливість, рівність), де свобода - історично змінювана категорія, зумовлена менталітетом народу, правовою культурою етнічних спільностей.

Право існує в різних формах і видах, і його властивості по-різному виявляються в житті суспільства, однак воно має єдину структуру і єдині системні ознаки. Одномірні визначення права («право є справедливість», «право є свобода», «право є примус», «право є правовідносини», «право є інтерес», «право є регулятор відносин», «право є норма», «право є механізм контролю поведінки», «право є людська взаємодія і комунікація» та інші) неспроможні розкрити все різноманіття його правової структури і призначення, тому що право вбирає в себе всі ці характеристики. Воно є і першим, і другим, і третім. До того ж, усі елементи, що характеризують властивості права (системність, загальнообов’язковість, нормативність, формальна визначеність, регулятивність, комунікативність (примирливість), волевстановленість, справедливість, державна гарантованість та ін.), пов’язані між собою, і відсутність одного з них руйнує цілісність уявлень про право.

Сутність і властивості права щонайкраще розкриває його цінність.

§ 5. Цінність права

Цінність права - це його здатність бути метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об’єднань (суб’єктів оцінювання), бути комунікативним і погоджувальним соціальним інструментом. Цінність права слід сприймати як шкалу виміру самого права, оскільки цінність - це те сутнісне, що дає змогу праву залишатися самим собою. Визначення цінностей права - предмет юридичної (правової) аксіології (від грец. axios - цінність, logos - слово, поняття)[32].

Основні аспекти цінності права:

Власна цінність права - пов’язана з його сутністю і полягає в тому, що у праві виявляється справедлива міра свободи і рівності. Право надає свободу вибору, погоджує права й обов’язки, встановлює взаємну відповідальність особи і держави, втілює гуманізм, толерантність і консенсус, поєднує свободу і порядок - долає хаос та забезпечує розвиток і охорону порядку.

Інструментальна (службова) цінність права - виражається в його зовнішніх властивостях (нормативності, системності, формальній визначеності, загальній обов’язковості та ін.) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, зокрема для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Інструментальною цінністю права є те, що: а) інструментарій права (правові способи) використовується різними суб’єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об’єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності й анти- цінності; в) право вис гупає ефективним засобом захисту від правопорушень, розв’язання спорів, конфліктів у суспільстві; в) право зберігає накопичені цінності закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. Особливістю права як інструменту є володіння оптимальною нормативністю - обсяг нормативного регулювання повинен відповідати вимогам життя, а нормативне й індивідуальне регулювання - бути співвідносними. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

Історико-культурна цінність права - виявляється у його можливостях бути охоронителем культурних надбань різних поколінь людства, скарбницею правових принципів і норм, що вироблялися у процесі боротьби народів за свободу, демократію, права людини, її гідність, ставали спадкоємними та втілювалися у життя.

Власна, інструментальна, історико-культурна цінності права виявляються на загальносоціальному (національному), особистісному, загальнолюдському (світовому) рівнях.

1. Загальносоціальний рівень цінності права полягає у здатності права: а) впорядковувати суспільні відносини, необхідні для нормального функціонування суспільства; б) розвивати ті відносини, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому, поєднувати їх інтереси (ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система тощо); в) вносити стабільність і порядок у суспільні відносини, протистояти свавіллю держави і людини; г) забезпечувати організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруги завдяки відповідності свого змісту потребам та інтересам суспільства.

У суспільстві в умовах цивілізації немає такої іншої системи соціальних норм, що змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні і моральні цінності, що склалися в суспільстві. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи й активності, право слугує чинником соціального прогресу.

Проголошення демократичної, соціальної, правової держави в Україні є показником визнання соціального значення цінності права.

2. Особистісний рівень цінності права виражається у глибокому особистісному змісті права, оскільки воно: а) слугує мірою свободи в суспільстві; б) є справедливою мірою свободи', в) виступає як справедлива міра рівності. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, самореалізації, активної діяльності й водночас виключати сваволю і свавілля, встановлювати визначений порядок використання свободи, тобто бути гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов’язана правом, поза правом, може переростати у сваволю чиновників і несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню, відкрити особі доступ до соціальних благ (добробут, безпека, посада, освіта та ін.), зняти суперечності між особистою свободою і соціальним благополуччям, стати дієвим способом соціальної захищеності людини, дати орієнтири поведінки людини відповідно до цінностей правової культури суспільства. Як писав український правознавець О. Кистяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому виявляється гуманістичний характер права.

3. Загальнолюдський (світовий) рівень цінності права виражається у формуванні правових цінностей, які стають глобальними цінностями. Як і цінності в праві, тобто цінності, створювані і забезпечувані правом, правові цінності (права людини, демократія, свобода, рівність, поділ влади, місцеве самоврядування та ін.) належать до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей планети протягом історії. Будучи історико-культурним надбанням, право водночас акумулює цінності світової правової культури, що стосуються співіснування і виживання людства (розробка Екологічної конституції планети). За допомогою права розв’язуються глобальні проблеми економічного та іншого суміжного характеру (екологічні кризи, ресурсні обмеження тощо), вирішуються воєнні, релігійні, етнічні та інші конфлікти, що виникають у регіонах світу. Гуманістичні принципи права слугують основою міжнародних відносин, сприяють гармонійному співіснуванню різних народів, інтеграції правових систем.

§ 6. Функції права

Функції права - основні напрями впливу права на суспільні відносини та поведінку особи з метою їх упорядкування, охорони і захисту.

Ознаки функцій права:

1) виражають універсальні ознаки права, його соціальне призначення в різних сферах суспільного життя;

2) відображають напрями активного впливу права на суспільні відносини;

3) характеризуються безперервністю і тривалістю дії та водночас гнучкістю змісту відповідно до мінливості суспільних відносин;

4) мають на меті упорядкування суспільних відносин у повній відповідності з задумом нормотворця (законодавця) і очікуваннями адресатів правових норм;

5) діють у єдиній цілісній системі на кожному етапі розвитку суспільства і вважаються реалізованими лише тоді, коли повністю вирішені усі завдання і досягнуті результати правового регулювання;

6) кожна з них використовує відповідний їй арсенал правових способів (дозволів, зобов’язань, заборон, заохочень, покарань тощо). Функції права можна класифікувати так: загальносоціальні і юридичні (спеціально-соціальні).

Загальносоціальні функції права: інформаційно-пізнавальна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресатів про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність, пізнання сутності права (правова інформація); ціннісно-орієнтувальна - визначення критеріїв для правомірної і протиправної поведінки; орієнтація громадян на правомірні настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка); ідеологічно-виховна - здійснення загальноправового впливу на духовну сферу, виховання поваги до права, формування правового світогляду (правове навчання); культурно-історична - відображення культурних традицій, духовних цінностей народу, дотримання спадкоємності в праві (правова культура); комунікативно-компромісна - встановлення зв’язків між учасниками суспільних відносин; забезпечення злагоди в суспільстві, взаєморозуміння між соціальними групами і стабільності соціальної системи (правопорядок).

Основні юридичні функції права: регулятивна, охоронна і захисна. Регулятивна (впорядковувальна) - функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов’язками.

Розрізняють статичну і динамічну регулятивні функції.

Регулятивна статична (закріплювальна) - упорядковує суспільні відносини фіксуванням основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право людини на відпочинок, освіту). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.

Регулятивна динамічна (стимулююча) - забезпечує розвиток бажаних відносин, активної поведінки суб’єктів права (наприклад, покладання обов’язку платити податки, відбувати військову повинність). Здійснюється за допомогою зобов’язувальних норм, які спричиняють правовідносини активного типу.

Охоронна (попереджальна-обмежуввальна) - це функція установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення (витіснення) шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охорону позитивних. Оборонно-обмежувальний (попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів про право, не доведених до правопорушення, і пов’язаний з установленням заборон, що спрямовані на охорону суб’єктивних прав та забезпечення соціальної справедливості. Охоронна функція виражається у фізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), нерідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання як підозрюваного).

[32] Від поняття «цінність права» слід відрізняти цінності права (цінності, що утверджуються і зберігаються за допомогою права) та правові цінності (цінності, що створює саме право і передає із покоління в покоління як скарбницю правової культури). Так, цінністю права є свобода, справедливість, а правовими цінностями - суб’єктивні права і юридичні обов’язки, законність, юридична відповідальність та ін.