«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1) є різновидом соціального регулювання з властивими йому розумово-вольовими відносинами;

2) є переважно державно-владним регулюванням, але може здійснюватися й через участь суспільства (через громадські організації, комерційні об’єднання, трудові колективи);

3) є системно-нормативним регулюванням - відбувається за допомогою комплексу юридичних засобів (правових норм, правовідносин, актів реалізації і застосування права тощо), що забезпечують його ефективність;

4) має загальний характер - охоплює великі сфери правозначущих суспільних відносин, поширюється на всі прошарки населення, на усю державну територію;

5) має конкретно-історичний характер - завжди пов’язане з реальними суспільними відносинами в певний історичний період;

6) характеризується єдністю регулювання - встановлює єдиний і однаковий масштаб правового оцінювання адекватних життєвих ситуацій, що потребують регламентації;

7) має цілеспрямований характер - націлений на впорядкування суспільних відносин, їх охорону та захист, витіснення і

блокування деструктивних форм вияву поведінки і діяльності суб’єктів права, стимулювання соціального розвитку;

8) має формалізований характер - зазвичай набуває формалізації у приписах законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів, правових прецедентів та інших форм права;

9) має процесуальний характер - відбувається через певні стадії, тобто етапи переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин (формування і дії норм права; виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; їх реалізація);

10) має результативний характер - гарантує доведення норм права до їх виконання завдяки юридичним засобам, що є в його розпорядженні, завдяки державній забезпеченості.

Мета правового регулювання суспільних відносин - отримання передбачуваних і бажаних для творця правових норм результатів їх здійснення (впорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорони, захисту і розвитку).

Мета правового регулювання розкривається через завдання: визначити сукупність відносин, яка є предметом правової дії у певній сфері суспільних відносин; ідентифікувати (уподібнити) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини; за допомогою правових норм спрогнозувати склад учасників суспільних відносин, компромісний характер їх комунікації, співвідношення поведінки; встановити межі поведінки учасників правовідносин; передбачити ціннісно-нормативний результат правового регулювання (правомірну поведінку суб’єктів права; виникнення відносин, ситуацій, запрограмованих в нормах права та вигідних суспільству в різних сферах - економічній, політичній, культурній, екологічній тощо). Разом з предметом, методом, засобами і типами правового регулювання мета зумовлює режим правового регулювання суспільних відносин (правовий режим).

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право - шляхом нормативного регулювання. За своєю природою, за своїм соціальним призначенням право слугує регулятором суспільних відносин. У цій якості воно споконвічно призначене бути стабілізуючим і заспокійливим (примирливим) фактором, способом усунення соціальної нестабільності, хаосу і байдужості, стимулятором соціального прогресу. У сучасних (постмодерністських) суспільствах право, завдяки втіленим у ньому принципам свободи і справедливості, стоїть на заваді жорсткого управління: воно пропонує інструментарій (дозволи, заборони, зобов’язання, заохочення, рекомендації, покарання тощо), який забезпечує досягнення приватних і публічних інтересів, і водночас встановлює межі використання цього інструментарію, запобігає свавільній владі людини (посадовця) чи групи людей (органу держави), дає особі можливість мати людську гідність.

§ 2. Співвідношення правового регулювання і правового впливу

Не варто ототожнювати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» - «правило» і позначає впорядкування, налагодження, приведення чогось у відповідність з чимось. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Значеннєві навантаження цих двох категорій близькі, частково збігаються, але неоднозначні.

Правовий вплив - поширення дії права в усіх формах і напрямах на свідомість і поведінку людей, на їх взаємодію як учасників суспільних відносин з метою забезпечення особистих чи соціальнозначущих результатів.

Правовий вплив на людей може бути:

1) інформаційно-психологічним - доведення позиції держави про дозволену, необхідну чи заборонену поведінку, про правові стимули (заохочення) і правові обмеження (покарання);

2) виховним-виховання поваги до права, орієнтування людини на правові цінності, досягнуті людством, на необхідність їх сприйняття і розвитку (поділ влади, народний суверенітет, демократія, основоположні права і свободи людини, справедливе правосуддя тощо), формування настанов на правомірну поведінку;

У) соціальним - забезпечення взаємного зв’язку правових норм і соціального середовища їх дії, відображення в правових нормах соціально корисної мети, врахування усіх факторів суспільного життя людини - як правових, так і економічних, політичних, соціально-культурних, моральних тощо.

Співвідношення правового регулювання і правового впливу є таким:

1) правове регулювання є різновидом соціального регулювання, однією з форм соціального впливу, тоді як правовий вплив є частиною соціального впливу, пов’язаний із тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права;

2) предмет правового регулювання є вужчим за обсягом, ніж предмет правового впливу, бо його становлять не всі стосунки людей, а тільки ті суспільні відносини, що регулюються правом. А предметом правового впливу охоплюються й ті стосунки людей (економічні, політичні, соціокультурні), які не регулюються правом;

3) правове регулювання і правовий вплив мають власні механізми - механізм правового регулювання здійснюється через систему юридичних засобів і форм, а механізм правового впливу функціонує через систему юридичних і неюридичних (ідеологічних, психологічних, інформаційних) засобів;

4) правове регулювання відзначається точною юридичною мірою, бо регулювання відбувається за допомогою певних правових норм і здійснюється через правовідносини. Правовий вплив не завжди має точну юридичну міру: окрім норм права, застосовує інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей; не обов’язково здійснюється через правовідносини;

5) правове регулювання є специфічно юридичним, обов’язковим: пов’язане з установленням прав і обов’язків суб’єктів, із прямими приписами про можливу і належну поведінку. А правовий вплив не має суто юридичної специфіки, є загальним, в якому діє не лише право як сукупність норм, а й «дух» права, виявляється прояв дії права на правову свідомість і культуру особи, що сприяє виробленню стандарту законослухняної поведінки;

6) правове регулювання може досягти результатів за допомогою усіх форм реалізації права (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон, застосування норм права), спираючись у разі необхідності на державний примус. Правовий вплив не може гарантувати доведення норм права до їх виконання, оскільки не має у своєму розпорядженні всього різноманіття способів, притаманних правовому регулюванню (рекомендації, заохочення, примус та ін.), хоч і припускає застосування примусу.

§ 3. Предмет, сфера і межі правового регулювання

Предмет правового регулювання - сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. Предмет правового регулювання вказує, на яку сферу (або коло) суспільних відносин спрямований вплив норм права, зокрема їх диспозицій (прав і обов’язків).