«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

• заборони - покладання на особу обов’язку певної пасивної поведінки, утримання від вчинення якихось дій під загрозою настання відповідальності {тільки так не чини); результати заборон - юридичні обов’язки пасивного типу.

Способи правового регулювання (дозволи, зобов’язання, заборони) з більшою ефективністю досягають своєї мети тільки в тісному зв’язку один з одним. Трьом мінімальним способам правового регулювання відповідають три різновиди норм права: уповноважувальні (дозволяючі); зобов’язувальні; заборонні.

Допоміжні способи правового регулювання:

• заохочення - юридичне схвалення суспільно корисної поведінки особи за допомогою винагороди за активну діяльність (грамота, премія, нагородження іменною зброєю, присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України» та ін.); є одним із видів стимулів у праві;

• рекомендації - юридична пропозиція особі обрати оптимальний варіант поведінки;

• покарання - юридичний осуд (засудження) винної, протиправної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила; є одним із видів обмежень у праві;

• пільги- правомірне полегшення становища суб’єкта права через надання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання встановлених загальних правил і обов’язків (податкові пільги, встановлювані з метою розвитку підприємництва, виробництва, фермерства, інвестиційної діяльності та ін.). Правові пільги, що характеризують спеціальний статус відповідних груп населення (інвалідів, пенсіонерів, студентів, самотніх матерів та ін.) слід відрізняти від правових привілеїв - спеціальних (виняткових) правових пільг,

встановлених для конкретних суб’єктів вищого ешелону влади як необхідних для повного і якісного здійснення ними обов’язків (дипломатів, депутатів, міністрів, президента тощо). Іноді правові привілеї встановлюються для громадян, підприємств, установ, організацій. Наприклад, надання відстрочки від призову на військову службу окремим категоріям громадян.

Кожний із зазначених елементів (способів) виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб’єктів і суспільних відносин, що виникають на основі цієї діяльності.

§ 5. Тип правового регулювання. Режим правового регулювання

Тип правового регулювання суспільних відносин - це різновид проявів впливу права на суспільні відносини, що має загальні ознаки через використання в однаковому поєднанні правових інструментів.

Залежно від пріоритету мінімальних правових способів впливу на суспільні відносини (дозволів і заборон) розрізняють два типи правового регулювання:

Загальнодозвільний - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволі («дозволено все, окрім того, що прямо заборонено законом»), у межах якого закон установлює заборони на здійснення конкретних дій та перевагу стимулювальних засад перед обмежувальними.

Відповідно до цього типу регулювання будуються цивільні, трудові, сімейні, житлові й інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-які угоди, за винятком тих заборон, що передбачені законом).

Спеціально-дозвільний- тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні («заборонено все, окрім прямо дозволеного законом»), у межах якого закон встановлює конкретні дозволи.

Відповідно до цього типу регулювання визначаються правові статуси і функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд з уже вирішеною кримінальною справою має право знову повернутися до неї тільки у випадках, прямо передбачених законом).

Тип і режим правового регулювання суспільних відносин перебувають у тісному взаємозв’язку, але вони не є тотожними поняттями.

Режим правового регулювання є ширшим за змістом, ніж тип правового регулювання; є самостійною, автономною категорією теорії права.

Режим правового регулювання суспільних відносин {правовий режим) - правова форма, що визначає порядок (стан) правового врегулювання конкретної сфери суспільного життя, встановлений через специфічне поєднання мети, предмета, методів, способів і типів правового регулювання, які забезпечують розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах та їх галузево-правову належність.

Ознаки режиму правового регулювання суспільних відносин:

1) відображує нерозривний зв’язок правової форми та змісту правовідносин;

2) як правова форма виступає комплексом мети, предмета, методів, способів і типів правового регулювання;

3) розкриває специфіку правової регламентації певної сфери суспільних відносин, порядок функціонування правових явищ у їх взаємодії з іншими елементами соціального життя;

4) погоджує правовий інструментарій, за допомогою якого впорядковуються правовідносини;

5) виявляє внутрішнє життя права і встановлює межі правового регулювання, чим забезпечує розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах, їх галузево-правову належність;

6) зумовлює ефективність правового регулювання;

7) формує правопорядок.

Режим правового регулювання (правовий режим) є підставою формування галузей права. У конструюванні правових режимів багатьох галузей права ставляться однакові цілі (впорядкування суспільних відносин, їх охорона і захист тощо), використовуються правові засоби (дозволи, заборони, зобов’язання, заохочення, рекомендації та ін.), методи (імперативний, диспозитивний), типи (загальнодозвільний, спеціально-дозвільний). Проте кожна галузь права функціонує у своєму правовому режимі, оскільки комбінація означених компонентів у них не повторюється. Різним у галузях права є поєднання в них правових засобів, типів та методів; різними є предмети і цілі правового регулювання. Різними можуть бути структури нормативно-правового регулювання, обсяги індивідуального регулювання, конструкції правовідносин, форми відповідальності.

Значною мірою правовий режим галузі права визначається особливостями правових режимів складових його інститутів права, а також міжгалузевих інститутів права. Так, правовий режим приватної власності визначає правові режими цивільної, сімейної та інших галузей приватного права. Правовий режим запобігання юридичним колізіям та їх усунення є режимом міжгалузевого інституту права; він складається зі специфічної сукупності норм і методів, здатних уплинути на колізійні ситуації.

Режими галузей права визначають режим функціонування системи права, який у свою чергу, впливає на режим функціонування правової системи[33].

[33] Поняття «правовий режим» застосовується не лише до галузей та інститутів права як структурних елементів системи права, а й до таких явищ, як законність (правовий режим законності), правозастосовча діяльність (правовий режим застосовної діяльності) та ін.