Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Предмет правового регулювання - це умовне виокремлення відособленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість і потребують упорядкування. Це дає змогу узагальнити норми права, які регулюють коло суспільних відносин у певній сфері, у таку нормативну спільність, як галузь права. Наприклад, предметом екологічного права є відособлене у широкій сфері суспільних відносин їх певне коло, що стосується раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля. Предмет земельного права становлять суспільні відносини з раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного права - управлінські відносини. Предмет трудового права - трудові відносини і т.д. Кожна галузь права має свою відносно відособлену сферу і предмет регулювання. Коли в результаті нормотворчості з’являється надмірно великий масив правових норм, виникає потреба у відокремленні ще однієї чи декількох галузей права, які регулюють конкретні суспільні відносини. Так виникла потреба у спеціальному регулюванні трудових відносин (трудове право), сімейних відносин (сімейне право), фінансових відносин (фінансове право) та ін.

Сфера правового регулювання - соціальний простір (частина суспільних відносин), який можливо і необхідно впорядкувати за допомогою правових засобів. При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні, соціально-культурні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого - свобода і порядок у суспільстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією частиною суспільних відносин, що можуть бути врегульовані правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії людини, вчинені у стані неосудності чи фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних, типових і повторюваних суспільних відносин, що об’єктивно мають потребу у регулюванні правом, в узагальненні і закріпленні в нормативно- правових приписах (а не суспільних процесів, що протікають за об’єктивними законами громадського життя і не мають потреби в регулюванні правом);

4) охоплює важливі суспільні відносини, що в певний момент найбільше стосуються інтересів суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Це означає, що сфера регулювання не є статичною, а піддається змінам, залежить від умов внутрішньої і зовнішньої ситуації, рівня економічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, що об’єктивно не допускають формального, юридичного, впорядкування.

Основні сфери правового регулювання за певними блоками суспільних відносин: економічна (передусім майнових відносин: виробництво, обмін, розподіл); політична (передусім управлінських відносин усередині країни і на міжнародній арені); соціально-культурна (освіта, медична допомога, наукова діяльність, заняття спортом, а також певні особисті немайнові відносини). Сфери правового регулювання за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється: сфера нормативного (законодавчого і підзаконного) і сфера піднормативного (правозастосовного і договірного) правового регулювання.

Межі правового регулювання - рубежі владно-вольового впливу громадянського суспільства (народу) і держави (її органів) на суспільні відносини. За допомогою меж визначаються предмети та окреслюються сфери правового регулювання.

Хоч право загалом виникає як складна регулятивна метасистема, здатна охопити всі сфери суспільного життя, забезпечити загальний правопорядок, здійснити різносторонній нормативний вплив на соціальні процеси, врахувати інтереси фізичних і юридичних осіб, проте не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Право не може поширюватися на ті соціальні явища, що об’єктивно не допускають формального, юридичного, впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не можуть бути регламентовані розумова діяльність людини, її особисте життя. Безпосередня праця людини із створення матеріальних чи духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не втручається у сферу іншої людини, суспільства, держави. Наприклад, не регулюються чи мінімально регулюються правом: у галузі економічних відносин - процеси виробництва; у галузі політичних відносин - набуття членства в партії, відносини внутрішньопартійного характеру; в галузі духовно-культурних - моральні, релігійні відносини; в галузі сімейних - стосунки батьків і дітей; в галузі особистих фізичних - співжиття, кровозмішувальний зв’язок, запобігання захворюванню на СНІД та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише ті відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найбільш сутнісні, глобальні відносини і перетворення, що проходять через волю і свідомість людей. Відносини, що регулюються іншими соціальними нормами (моральними, корпоративними, релігійними, звичаєвими тощо), становлять сферу суспільного саморегулювання. Між зазначеними сферами існує тісна взаємодія.

§ 4. Методи і способи правового регулювання суспільних відносин

Метод правового регулювання - це сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні відносини. Він несе основне навантаження в динаміці, у «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими засобами і способами. Метод допомагає в межах галузі права виділити підгалузі й інститути права, установити межі правового втручання, поділити права і обов’язки між суб’єктами права за принципом субординації і координації та ін.

Якщо предмет правового регулювання має об’єктивний характер, то метод правового регулювання виводиться абстрактно-теоретично і може формуватися як під впливом способів, вироблених суспільними відносинами об’єктивно, так і вибором законодавцем (суб’єктивно). За допомогою набору юридичного інструментарію (засобів впливу на людей), який володіє методом правового регулювання, держава має можливість скоригувати розвиток суспільних відносин. Метод задає способи правового регулювання.

Залежно від характеру дії розрізняють методи правового регулювання: 1) основні - імперативний (юридичні веління надходять «згори», від владних державних органів; домінуюче місце посідають владно-імперативні приписи; відступити від передбаченої нормою моделі поведінки не уявляється можливим, перевага віддається обов’язкам); диспозитивний (юридичні веління надходять переважно «знизу», від самих суб’єктів правового регулювання, котрі самостійно і за своїм розсудом здійснюють вибір правових засобів; в юридичних нормах «згори» лише у загальних рисах окреслюються рамки поведінки, що дає можливість суб’єктам автономно, за згодою сторін, реалізувати свої права й обов’язки; перевага віддається дозволам); 2) допоміжні-рекомендаційний (діє у випадках, прямо передбачених угодою сторін; перевага віддається рекомендаціям); заохочувальний (діє у випадках, передбачених законом; перевага віддається заохоченням).

Якщо правовими засобами регулювання виступають правові норми, правовідносини, акти реалізації і застосування права, то правовими способами є найпростіші частини правової норми.

Способи правового регулювання (правові способи) - прості правові явища, укладені у правовій нормі чи комплексі норм і призначені для впорядкування поведінки суб’єктів суспільних відносин.

Ознаки правових способів:

1) є первинними найпростішими «клітинами» правового регулювання, прийомами юридичного впливу;

2) виникли на основі соціальних способів впливу на поведінку людей;

3) призначені для правового впорядкування суспільних відносин, наділення суб’єктів правовідносин суб’єктивними юридичними правами й обов’язками;

4) закріплюються у нормативному приписі (містяться в гіпотезі чи диспозиції правової норми) чи в індивідуальному приписі;

5) визначають (у різних поєднаннях з метою, предметом, методом, типом правового регулювання) правові режими галузей права;

6) забезпечують ефективність правового регулювання завдяки постійному взаємозв’язку одного з одним;

7) підтримуються державою.

Структура способів правового регулювання: а) підстави використання даного способу (життєві обставини, за наявності яких використовується той чи інший припис); б) припис, тобто конкретне правило щодо упорядкування поведінки суб’єкта права; в) об’єкт; г) суб’єкт.

Традиційно в теорії права виділяються способи правового регулювання: основні (дозволи, зобов’язання, заборони) і допоміжні (заохочення, рекомендації, покарання, пільги тощо).

Основні способи правового регулювання:

• дозволи - надання особі права на власні активні дії чи бездіяльність, тобто свободи вибору варіанта поведінки {вчиняй, як вважаєш за потрібне); результати дозволів - суб’єктивні права;

• зобов'язання (веління) - покладання на особу обов’язку певної активної поведінки {чини тільки так); результати зобов’язань - юридичні обов’язки активного типу;