Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Захисна (відбудовна) - це функція установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов’язаного із спричиненням шкоди суб’єктам права, посяганням на їх правовий стан і «захисною» реалізацією права - спрямованістю на захист суб’єктивних прав. Захисний вплив права виявляється за наявності правопорушення, вчиненні шкоди суб’єктам права; іноді виражається у застосуванні примусових заходів (фізичного примусу - позбавлення волі особи, котра вчинила злочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав та інтересів, правового стану (поновлення на роботі чи посаді незаконно звільненого працівника; сплата аліментів; захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахист прав тощо).

На рівні суб’єктів права слід розмежовувати поняття «охорона» і «захист». Іноді один і той самий орган наділений правом охорони і захисту. Гак, суд чи інший юрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа мають право (правомірність) не тільки захищати суб’єктів права, але й охороняти їх за допомогою установлених законом заходів правового впливу. Адвокати, а також фізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційними повноваженнями, не мають права займатися «охороною». Вони можуть здійснювати тільки правовий «захист». Правоохоронні органи, їх посадові особи наділені правами (правомірностями) охорони і захисту прав та свобод суб’єктів права. Отже, охоронна і захисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов’язані і витікають одна з одної, бо немає об’єктів, які б тільки охоронялися чи тільки захищалися.

§ 7. Принципи права

Принципи права (від лат. principium - основа, засада) -загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, спрямовують їх учасників на встановлення соціального компромісу і порядку.

Ознаки принципів права:

1) мають найвищий авторитет - не будучи конкретними правилами поведінки, мають регулятивний характер завдяки загальності і загальнообов’язковості;

2) об’єктивно зумовлені соціальним середовищем, характером суспільних відносин (економічних, політичних, культурноідеологічних тощо) і мають зворотний на них вплив;

3) є ідеологічним витвором, результатом розвитку правової свідомості суспільства, передусім співтовариства юристів, і водночас спрямовані на сприяння зростанню правосвідомості суспільства, його культури;

4) є історико-практичними за походженням (їх творить епоха, факти і події, що переходять в юридичні факти і суб’єктивні права; сформована практика людей, їх потреби й інтереси; суспільні відносини) і універсальними за невизначеністю строку існування (у них різний «життєвий цикл»; чимало їх існує з часів античності);

5) є ідейною основою для об’єктивного права, концентровано виражають закономірності його розвитку, сутність і соціальне призначення; описують (конкретизують) установлене право, вносять однаковість у систему правових норм;

6) слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, надають злагодженості усьому його механізмові, виступають орієнтирами формування та вдосконалення правової системи, є її каркасом, опорою, відображають об’єктивно існуючі зв’язки між елементами правової системи та соціальної системи; усувають суперечності, що виникають між ними; зумовлюють напрями нормотворчої, правозастосовної та інших форм правової діяльності;

7) акумулюють світовий досвід розвитку права, втілюють демократичні і гуманістичні традиції й одночасно становлять правові цінності, що входять до світової правової скарбниці.

Розрізняють принципи права:

1. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права -загальноприйняті норми-ідеї (основні засади), що зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, втілюють цивілізаційні правові здобутки протягом історії та закріплені в міжнародно-правових документах всесвітнього значення. Виникнення і подальший розвиток загальнолюдських принципів права є результатом взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права, тому їх основний «набір» є однаковим як для бажаного «міжнародного правопорядку», прогресивних міжнародних об’єднань, регіонально-континентальних (міждержавних) утворень, так і для демократичних націй, їх національних правових систем. Закріплені у Статуті ООН від 26.06.1945, Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1.08.1975 та інших міжнародних документах, загальнолюдські принципи права служать правовими стандартами для реформування сучасних правових систем, інструментами зближення міжнародної і національних систем права.

Загальнолюдські принципи права ґрунтуються на таких цінностях права (принципи є їх концентрованим вираженням): гуманізм реалізується через визнання гідності людини та забезпечення її основоположних прав і свобод; демократизм - реалізується через втілення загальносоціальних інтересів у праві, встановлення компромісу різних соціальних груп шляхом узгодження їх інтересів (потреб); свобода реалізується через можливості вибору варіанта поведінки людини відповідно до загальнодозвільного типу правового регулювання: «дозволено все, крім прямо забороненого законом»; рівність - реалізується через взаємопов’язаність (рівність) прав і обов’язків, застосування рівних стандартів поведінки до одновидових суб’єктів; справедливість - реалізується через пропорційність (відповідність) вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини та її правового забезпечення, через збалансованість інтересів усіх суб’єктів суспільних відносин. В цьому принципі відображено визнання певної самоцінності людини і, отже, потреб у забезпеченні самозбереження людства.

2. Принципи національної системи права - їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, є конкретно-історичним, визначається правовими традиціями, рівнем розвитку демократії, залежить від потреб та інтересів суб’єктів їх тлумачення.

Способи виникнення принципів національної системи права:

1) закріплюються в нормах права, що містяться у приписах законів та нормативно-правових договорів, тобто текстуально легалізуються (принципи-приписи);

2) виводяться зі змісту законодавства;

3) формулюються юридичною (здебільшого судовою) практикою (наприклад, «вислухаємо й іншу сторону»).

Принципи права можуть виникати у сфері правових звичаїв (традицій), саморегуляційних (договірних та інших конкретних) правовідносин.

Види принципів національної системи права за сферою дії:

1. Загальноправові (загальногалузеві) - притаманні всій національній системі права, є загальними для систем національного і міжнародного права; більшість їх має конституційний ранг: верховенство права (пріоритетність основоположних, природних, прав і свобод); обмеженість втручання органів влади, посадових осіб у здійснення прав і свобод; захист основоположних прав і свобод людини; рівність перед законом; рівна відповідальність перед судом; відповідальність за заподіяну шкоду; єдність прав і обов’язків; гарантованість прав і свобод; неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод; неприпустимість скасування прав і свобод; здійснення правосуддя незалежними судами; юридична визначеність, тобто чітке закріплення норм права у відповідних юридичних формах (джерелах); захист довіри; правова безпека особи; заборона зловживання правами; правова законність тощо.

До загальних принципів права варто віднести також правові презумпції (добропорядність, знання закону, невинуватість) та аксіоми (відповідальність може настати тільки за провину).

2. Міжгалузеві - властиві кільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду - у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації - у підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, однаково виражені в нормах кількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.

3. Галузеві - притаманні конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах - у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін,- у міжнародному публічному праві; взаємності - у міжнародному приватному праві; рівності прав і обов’язків подружжя - у сімейному праві).

4. Підгалузеві - властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці - у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів - у лісовому праві; принципи загальності і рівності виборів при таємному голосуванні - у виборчому праві).

5. Інституційні - властиві конкретному інституту права (наприклад, принципи професіоналізму і рівного доступу до служби - інституту державної служби; принцип виконання судових і нотаріальних рішень державними виконавцями - інституту виконавчого провадження).

Особливе місце в системі принципів посідають загальні принципи міжнародного права: невтручання у внутрішні справи держави; рівність держав у міжнародних відносинах; співпраці; виконання взятих зобов’язань; незастосування сили та погрози силою; мирне вирішення спорів тощо.

Дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві, неможливо. Безсумнівним є те, що в них втілюються загальнолюдські цінності. При цьому на правову ситуацію зазвичай впливає безліч принципів (а не один).