Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Правовий дилетантизм - суміжний з правовим інфантилізмом вид деформації правосвідомості особи, що виражається у поверховому судженні про закон або юридичну ситуацію, легковажне ставлення до правових норм і принципів, неправильне їх тлумачення, ігнорування принципу презумпції невинуватості та ін.

Правова демагогія - вид деформації правосвідомості особи, що виявляється в системі обману всілякими привабливими, але брехливими обіцянками правового характеру; особливо поширена під час виборів, коли використовуються усі засоби «обробки» виборців, включаючи і «чорний піар», а також у періоди обговорень конституції, законів, коли приймаються нормативно-правові акти декларативного характеру, звучить неконструктивна критика змісту щойно прийнятого закону, вносяться пропозиції його скасувати, протиставляються один одному законодавчі акти та ін.

Для переборення деформації правосвідомості необхідно:

1) подолати кризовий (економічний і політичний) стан в суспільстві: усунути негативні явища у сфері державної влади та в економічній сфері; подолати інфляцію; звести нанівець корупцію тощо;

2) забезпечити належну якість законів та підзаконних актів, що приймаються (у тому числі зменшити кількість заборонених норм); підвищити авторитет закону; вдосконалити нормотворчий процес; установити стабільність і однаковість у правовому регулюванні суспільних відносин;

3) удосконалити систему правозастосовної і насамперед судової діяльності, створити високоякісні системи правового обслуговування, зміцнити правову законність, врахувати кожну юридичну ситуацію; забезпечити незалежність суду;

4) домогтися ефективності в діяльності правоохоронних органів щодо запобігання правопорушенням, підвищити культурнопрофесійний рівень усіх суб’єктів правоохоронної системи; перебороти недовіру населення до роботи правоохоронних органів. Усунути такі недоліки в роботі правоохоронних органів, як спізніле реагування на повідомлення про правопорушення; безініціативність; непрофесіоналізм; пасивність роботи «за гарячими слідами» і у процесі здійснення наступних слідчих заходів; поліпшити взаємодію оперативних працівників, слідчих, експертів. Поставити заслін сваволі, розбещеності, ввести в межі правопорядку діяльність громадян та їх законних об’єднань;

5) підвищити рівень правосвідомості та правової культури населення, що дало б змогу закону працювати. Формувати позитивну суспільну думку про право, спрямовану проти впровадження елементів злочинної субкультури. Забезпечити дієвість юридичної загальної освіти, здатної поліпшити професійну компетентність посадових осіб. Сформувати новий тип правового мислення особи відповідно до принципу верховенства права як необхідної умови її життєдіяльності в суспільстві, державі, світі. Поліпшити інформаційно-правову культуру громадян;

6) спеціалізовано навчати і виховувати юристів, конкурентоспроможних на європейському ринку праці. Від цілеспрямованого і якісного навчання в системі середньої і вищої освіти, перепідготовки кадрів залежить інтеграція України в європейський простір вищої освіти. З цією метою у вищих навчальних закладах України кваліфіковано проводити навчання за модульною системою (відповідно до нормативних актів України).

§ 7. Правова культура суспільства, її ознаки, структура, види

Правова культура суспільства - різновид і невід’ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей, та визначає рівень розвитку правової системи суспільства.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, яка певною мірою зумовлюється правовими традиціями і виявляється у правових новаціях, що характеризують його (суспільства) якісний стан.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими

системами, які об’єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб’єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

Правова культура складається з усього соціально цінного, прогресивного, що реально властиве правовій системі.

Структура правової культури суспільства така:

• право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи; його призначення - встановлювати злагоду, толерантність у відносинах між фізичними і юридичними особами всередині держави та між державами світу;

• правосвідомість - має ґрунтуватися на розумінні, що право як система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з’ясувати їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами) права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні тексти тощо;

• правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов’язки за наявності відповідних передумов; обстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

• правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок додержуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов’язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

• юридична практика - відображає професійну діяльність державно-правових інститутів: нормотворчих, правозастосовних, правоохоронних у межах компетенції, відповідно до їх правового статусу, є специфічним виробництвом, яке відповідно організоване і сплановане, де суб’єктами діяльності є юристи- професіонали високої кваліфікації;

• юридична освіта і наука, їх пов’язаність з юридичною практикою - юридична освіта наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, чим збагачує інтелектуальний, творчий потенціал народу, його правову культуру, забезпечує юридичну практику кваліфікованими фахівцями в галузі права. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно-правового будівництва. Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження мають задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта - постачати. практиці компетентні й ерудовані кадри, покликані спиратися у практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і висновки науки;.