Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Вага політичних партій у державі значною мірою залежить від того, яку форму правління та форму державно-політичного режиму має суспільство, а також яка популярність тієї чи іншої партії серед виборців.

§ 4. Політичні партії в політичній системі громадянського суспільства та їх правовий статус

Політична партія - добровільна політична організація постійного типу, що здійснює вплив на політичні шляхи та напрямки розвитку громадянського суспільства відповідно до партійної програми і статуту, прагне посісти ключові позиції у владних структурах держави, як правило (але не винятково), через вибори або контролювати їх діяльність у разі перебування в опозиції. Головною ознакою політичної партії, на відміну від іншого громадського об’єднання, є спрямованість її діяльності на здобуття та здійснення державної влади, проведення волі своїх виборців через державні органи і посади.

На відміну від груп тиску, що впливають на політичні події, керівництво країни і громадську думку, політичні партії прагнуть опанувати владою безпосередньо. З огляду на політичні очікування і настрої певної частини населення вони програмно розробляють шляхи розвитку держави і суспільства, а в разі перемоги на виборах втілюють у життя політичну програму через свою більшість у парламенті, формування уряду, призначення на державні посади, ухвалення відповідних законів. Це дає можливість більшості (через парламент і уряд) здійснювати зовнішню і внутрішню політику держави. Як інститути громадянського суспільства, політичні партії є сполучною ланкою між народом і вищими органами влади держави; слугують елементом демократії; реалізують принцип політичного плюралізму. Місця в парламенті (депутати) і в уряді (члени), отримані в результаті перемоги партії на виборах, стають політичними посадами. Носії таких посад є не тільки державними, а й політичними службовцями.

У демократичних державах Західної Європи і Північної Америки політичні системи мають дві-три найбільш впливові партії, що активно беруть участь у виборчих кампаніях і змінюють одна одну у владі і управлінні. Інші партії, що беруть участь у виборах і не перевищують законодавчо встановлений відсотковий бар’єр голосів виборців, не можуть претендувати на партійне представництво в органах влади і управління. Для збільшення можливостей перемоги на виборах низка політичних партій об’єднуються в партійні блоки (наприклад, в Україні на виборах Президента у 2004 р. був створений блок «Наша Україна»).

Партійні блоки не слід ототожнювати з політичними рухами - політичними об’єднаннями громадян, більш масовими і менш організованими, ніж партії. Політичні рухи створюються для вирішення гострих актуальних політичних проблем, нерідко без чітко визначеного статуту і програми, а також без обов’язкового фіксованого членства. Вони є тимчасовими утвореннями і після досягнення мети або розпадаються, або перетворюються на одну чи кілька політичних партій. Наприклад, «Народний рух» в Україні, створений у 1989 р., ухвалив програму і статут, у які вносилися доповнення, а незабаром і зміни, пов’язані з подальшими перетворенням його на партію, що була зареєстрована 01.01.1993.

Політичні партії в різних країнах за соціальною спрямованістю програм і діяльності є такі: демократична, лейбористська, ліберальна, комуністична, консервативна, соціалістична, соціал-демократична та ін. Посилюється значення партій, програми яких створено на релігійних засадах: християнсько-демократичні, християнсько-соціальні, ісламські й інші аналогічні партії, що орієнтуються на католицизм, протестантизм, іслам та інші релігії.

В Україні політичних партій і об’єднань з моменту проголошення її незалежності було і є чимало - Народно-демократична партія (НДП), Соціал-демократична партія (СДП), Комуністична партія (КП), Народна партія (НП), Партія промисловців і підприємців, Трудова партія (ТП), політичне громадське об’єднання «Наша Україна» та ін.).

Правовий статус політичних партій в Україні регулюється Конституцією України (ст. 36-37), Законом «Про політичні партії в Україні» (2001 р.), а також іншими законами України.

Політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України, а також здійснювати інші заходи. їм гарантується свобода опозиційної діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій і їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом. Членами партій в Україні можуть бути тільки її громадяни, яким виповнилося 18 років. Певним категоріям працівників (суддям, працівникам прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, органів Державної податкової служби, військовослужбовцям) заборонено бути членами будь-яких партій. Статути і програми політичних партій повинні відповідати Конституції країни і чинному законодавству, інакше забороняються їх утворення і діяльність. Забороняється утворення партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Рішення про утворення політичної партії ухвалюється на її установчому з’їзді (рішення має бути підтримане підписами не менш як 10 тис. повнолітніх громадян України, зібраними у 2/3 районів не менш як 2/3 регіонів України). Реєстрацію політичних партій провадить Міністерство юстиції України, після якої вони набувають статусу юридичної особи. Реєстрація їх обласних, міських і районних організацій чи інших структурних утворень, передбачених статутом, здійснюється відповідними органами юстиції на місцях тільки після реєстрації політичної партії[6].

Правові статуси політичних партій відрізняються від інших громадських об’єднань, що виявляється в їх правах (висувати кандидатів на вибори до органів державної влади, агітувати за кандидатів, брати участь у нагляді за виборами на виборчих дільницях та у підбитті підсумків виборів тощо) і обов’язках (щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії; подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення тощо). Права неполітичного характеру, якими наділені політичні партії, як і інші громадські об’єднання, котрі є юридичними особами (діяти від свого імені, користуватися правом власності на майно, залучати кошти для діяльності), є допоміжними. Ці права особливо обмежені у майновій сфері - забороняється: підприємницька діяльність; залучати кошти від іноземних держав, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених у законі, юридичних і фізичних осіб та ін. Разом з тим партії мають право одержувати фінансування від держави (з 2005 р.).

Розділ 5. ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ

§ 1. Поняття і ознаки правосвідомості

Правосвідомість - це система почуттєвих і мислених образів комунікативно-вольової спрямованості, через які відбувається безпосереднє і опосередковане сприйняття правової реальності - ставлення до чинного, минулого і бажаного права, до діяльності, пов’язаної з правом, до правових явищ та поведінки людей у сфері права.

Ознаки правосвідомості:

1) є однією з форм суспільної свідомості; перебуває у взаємозв’язку з усіма її формами (політичною, етичною, філософською, релігійною та іншими свідомостями), які є предметом її відображення: випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;

2) є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають комунікативно-вольову спрямованість;

3) пов’язана зі знанням права, слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;

4) сприймає правове середовище, право минуле, нинішнє, майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;

5) виступає передумовою і регулятором (саморегулятором) юридично значущої поведінки людини;

6) надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;

7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.

Отже, правосвідомість пов’язана зі знанням права, ставленням до права, поведінкою у правовій сфері. Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з огляду на його відповідність загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Це означає, що міжнародна гуманітарна правосвідомість має пріоритет перед національною.

Правосвідомість є суб’єктивною формою реалізації функцій права.

§ 2. Структура правосвідомості

У структурі правосвідомості суспільства за рівнем відображення правової реальності (оцінна функція) виділяють такі її елементи: правова психологія і правова ідеологія. У поведінці людини визначальну роль відіграє така складова її правосвідомості як юридично значуща настанова.

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ. Така правосвідомість відштовхується від повсякденної практики, від конкретних юридичних ситуацій, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не впорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. Наприклад, у дорадянській Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично- заводського законодавства, ламали машини, заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у цьому разі - на законодавство. За формою відображення дійсності правова психологія складається з правових почуттів, правових настроїв, правових переживань, які є рухливими, емоційними; правові звички, правові традиції, правові звичаї - нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки; правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди - пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з огляду на її відповідність праву.

Правова ідеологія є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів - теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей перед класовими цінностями, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, високої ролі суду як антиподу бюрократичного управління та ін. Вона повинна формуватися як процес виявлення, теоретичного (наукового) осмислення, координації і узгодження різних суспільних інтересів з метою досягнення соціального компромісу. Правова ідеологія обґрунтовує і оцінює існуючі або виникаючі правовідносини, стан законності і правопорядку. У її розробленні беруть участь юристи, політологи, економісти, які враховують конкретні історичні умови, розміщення політичних сил, рівень суспільної свідомості, соціальну психологію, потреби й інтереси (волю) як більшості, так і меншості населення, кожної соціальної групи.

Правова ідеологія - це:

[6] Реєстрація політичних партій не в усіх країнах є обов’язковою. Якщо в США, Швеції і деяких інших країнах вона обов’язкова, то в Австрії, Німеччині - ні (хоч партії зобов’язані подати необхідні документи), а у Великій Британії, Австралії - держава не вимагає ні реєстрації, ні подання документів.