«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

2) є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

3) встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

4) не втручається в приватну сферу сім’ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання можливе лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

5) не втручається в приватні (громадянські) правовідносини: у разі вступу в такі правовідносини втрачає можливість виявляти публічну владу, тобто зберігає всі ознаки публічновладної особи за межами приватних (громадянських) правовідносин;

6) надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб’єктів;

7) виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

8) юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

9) має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, міжнародними стандартами прав людини.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Європейська традиція виходить не зі співвідношення інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Європейським Судом з прав людини як гарантія правомірності відносин «людина - держава».

Одна з головних цілей демократичних перетворень в Україні полягає в тому, щоб стимулювати розвиток громадянського суспільства. Основну роль у цьому має відіграти налагоджений механізм правового регулювання.

§ 3. Політична система громадянського суспільства і місце в ній держави

Політична система громадянського суспільства - це впорядкована на основі норм права та інших соціальних норм сукупність політико-правових інститутів (держави та її органів, політичних партій, політичних рухів тощо), принципів їх взаємодії, а також ціннісних пріоритетів, що визначають сучасний стан і можливі перспективи політичного життя суспільства.

Політична система суспільства пов’язана з особливою сферою діяльності людей - політикою, яка є системою взаємин і взаємодій держави, політичних партій, політичних громадських об’єднань, політичних рухів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів (волі) у боротьбі за державну владу, її утримання і використання. За всіх часів питання про політику розглядалося в єдності з питаннями про владу і державу.

Структурні елементи політичної системи громадянського суспільства:

• інституційний (суб’єктний) - суб’єкти політики: І) у вузькому значенні - держава в особі системи її органів та власне політичні об’єднання, що мають зв’язок з політикою або створені для здійснення такого зв’язку (політичні партії, політичні рухи, групи політичного тиску та ін.). У політичних об’єднаннях пріоритетна роль надається політичному лідеру; 2) у широкому значенні - усі суб’єкти групової й індивідуальної політичної свідомості як політичні, так і неполітичні об’єднання (крім перших, ще й громадські організації і об’єднання, трудові колективи, профспілки, жіночі рухи та ін.). Відмінність політичних і неполітичних об’єднань визначається метою їх створення. Статути політичних громадських об’єднань (політичної партії, іншої політичної організації, політичного руху) вказують на таку основну мету, як участь у політичному житті суспільства. У статуті неполітичних об’єднань (профспілок, благодійних організацій, національно- культурної автономії, суспільних фондів та ін.) політичні цілі не ставляться. Саме політичні партії призначені здійснювати політичну діяльність в політичній системі громадянського суспільства; інші об’єднання громадян не повинні відходити від цілей свого створення і втягуватися у політичну боротьбу;

• нормативний (регулятивний) - система соціально-політичних і правових (насамперед конституційних) норм і принципів (визначені в законодавстві, у програмних і статутних документах партій, політичних деклараціях і договорах), що регулюють політичне життя суспільства і процес здійснення політичної влади. За допомогою конституційних норм установлюються правила боротьби за владу. В громадянському суспільстві відбувається такий процес взаємного пристосування його елементів, блоків (наприклад, фрагментації політичного об’єднання всередині правової структури), за яким політична і правова єдність розглядається вже як мета розвитку;

• ідеологічний - політична ідеологія, політична свідомість, політична культура, політичні погляди; можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки;

• функціональний - політичні відносини, політичний процес, політична діяльність, державно-політичний режим, що визначає ступінь участі суб’єктів політичної системи у формуванні і функціонуванні політичної влади (включно з армією, церквами, опозицією, лобістами);

• комунікативний - інтеграційні (що об’єднують в одне ціле) зв’язки між усіма елементами політичної системи суспільства, а також між партіями, суспільством і державою, між політичною та іншими системами - економічною, правовою тощо.

Держава входить у політичну систему громадянського суспільства не як сукупність розрізнених органів, а як її цілісний політико-правовий інститут, інститут управління, що проводить загальнонаціональні перетворення. Програми таких перетворень пропонують конкуруючі партії. Будучи результатом розвитку додержавного суспільства, держава є чинником, рушійною силою формування його політичної системи. Вона є головним засобом досягнення цілей, що стоять перед суспільством, концентрує в собі різноманітні політичні інтереси, надає стійкості політичній системі за допомогою упорядкування її діяльності. Стійкість політичної системи визначається тривалістю її функціонування, а ефективність - легітимністю політичної влади.

Ознаки держави, якими вона відрізняється від політичних партій як суб’єктів політичної системи громадянського суспільства:

1) вона одна-єдина, а політичних партій може бути багато або не бути зовсім;

2) є організацією всього населення, тоді як політичні партії - частини населення;

3) об’єднує громадян на засадах громадянства (підданства), а політичні партії - членства;

4) має владу над населенням усієї країни, наділена державно- владними повноваженнями, тоді як політичні партії не мають державно-владних повноважень (у разі якщо партія перемогла на виборах, вона формує відповідні органи державної влади зі своїх представників задля реалізації політичної програми партії через державно-владні повноваження);

5) має спеціальний апарат, котрий здійснює управління суспільними справами й охорону громадського порядку, а політичні партії беруть участь у розробленні напрямків політичного курсу країни і його реалізації (коли приходять до влади), або у контролі за здійсненням державної влади (коли перебувають у політичній опозиції), готують кадри до політичної діяльності, формують громадську думку, розробляють програми та цілі внутрішньої і зовнішньої політики, загальнонаціональних перетворень, котрі пропонують на виборах до органів державної влади і реалізують після перемоги на виборах;

6) має монопольне право використовувати як переконання, так і примус на своїй території; для цього має у своєму розпорядженні спеціальні установи примусового характеру (збройні сили, міліцію, службу безпеки та ін.), тоді як політичні партії використовують тільки переконання, їм законодавчо заборонено створювати власні збройні формування, застосовувати до своїх членів засоби примусу; проте вони відіграють важливу роль у розв’язанні соціальних конфліктів мирним шляхом;

7) має монопольне право установлювати юридичні норми, обов’язкові для всього населення, і забезпечувати їх реалізацію; політичні партії ухвалюють партійні програми, статути, поточні рішення, корпоративні норми, що мають внутрішнє організаційне значення і не можуть суперечити законодавству;

8) має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет, а політичні партії можуть брати участь в обговоренні проекту закону про загальнонаціональний бюджет, як, утім, і в підготовці та обговоренні проектів інших законодавчих актів;

9) є офіційною особою (представником усього народу) на міжнародній арені, а політичним партіям така якість і функції не властиві.