«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

5) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

6) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних форм та методів;

7) виконується вихователями, котрі, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є вироблення поваги до права, його елементів, поєднаних у системну якість, що відповідає справедливості, розуміння природного призначення права впливати на свідомість, культуру особи, на узгодження її потреб та інтересів з інтересами і сподіваннями суспільства. Саме проникнення у сутність права, здатність свідомо (інтелектуально) сприймати, оцінювати певні правові явища, що є стрижнем правового виховання, спонукає людину до правомірних настанов, активної правомірної поведінки.

Функції правового виховання:

1) інформаційна - доведення до відома громадян прийнятих законів та підзаконних актів, нормативно-правових договорів, національної судової практики, рішень Європейського Суду з прав людини тощо;

2) орієнтувальна - орієнтація громадян на законослухняну поведінку, додержання приписів нормативно-правових актів, толерантність у спілкуванні в правовій сфері;

3) профілактична - попередження правопорушень та запобігання їм, перевиховування правопорушників у дусі поваги до права;

4) стимулююча - вироблення у громадян правової активності.

Система правового виховання - це сукупність основних структурних елементів правовиховного процесу (суб’єктів, об’єктів, форм, засобів, способів, методів), що забезпечують його відповідний порядок і організацію.

Суб'єкти правового виховання - державні органи, громадські організації, соціальні групи, посадові особи та громадяни, котрі спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов’язаних з правовим вихованням. Суб’єкти правового виховання можуть мати правовиховну функцію як основну (установи освіти - Національна юридична академія України, Одеська національна юридична академія, Київський національний університет внутрішніх справ, Харківський національний університет внутрішніх справ, юридичні факультети національних державних університетів та ін.) або як одну з багатьох (місцеві ради, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).

Об’єкти правового виховання - свідомість людини, її розум (інтелект) та здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Форми правового виховання (зовнішніє вираження організаційної діяльності, її змісту):

1) правова освіта - цілеспрямований процес правового навчання в системі освіти юридичного (професійно-правового) і неюридичного профілю, що полягає у передаванні, нагромадженні і засвоєнні знань, умінь і навичок правового характеру (школі, коледжі, інституті);

2) правова інформація - оперативне доведення до громадян повідомлень, що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів, міжнародних договорів, їх змісту та спрямованості;

3) правова пропаганда - поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет);

4) юридична практика - здійснення правовиховного впливу суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури на громадян;

5) безпосередня реалізація норм права - виявлення соціально- правомірної активності, самостійне здійснення юридичних дій, дотримання заборон, використання дозволів (прав), виконання обов’язків;

6) правомірна поведінка - поводження з суб’єктами права відповідно до правових норм у такий спосіб, щоб бути зразком для наслідування;

7) самовиховання - самоаналіз своїх дій відповідно до правових вимог, удосконалення правових знань і орієнтації в правовій реальності (його методи: самопізнання, самооцінка, самопорівняння, самообов’язковість, самоврядування, самопримус).

Засоби правового виховання: телерадіопередачі, лекції з правової тематики, індивідуальна робота, друковані правові видання, спеціальні організаційно-освітні акції правового змісту (прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації тощо).

Методи правового виховання - сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здобуваються правові знання, уміння і навички, формується повага до права. Основні методи правового виховання- переконання, заохочення, примус, інформаційний вплив, наставництво, позитивний приклад.

Правова вихованість - внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про необхідність поводити себе відповідно до вимог норм права. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної поведінки. Вищий рівень правової вихованості - це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові приписи, але і сформоване ставлення до права і правового закону як до вищих цінностей. Правова вихованість - результат таких стадій правового виховання: 1) накопичення правових знань; 2) перетворення накопиченої інформації в оцінні орієнтації у правовій сфері, формування правового світогляду; 3) готовність діяти, керуючись інформаційно- оцінними орієнтаціями, правовим світоглядом.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ

Розділ 6. ПОНЯТТЯ, ТИПОЛОГІЯ, СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

§ 1. Поняття і ознаки держави

Держава {лат. imperium, civitas) - це політико-територіальна організація влади найбільш впливової частини соціально неоднорідного суспільства, яка через апарат управління і примусу реалізує власну політику і водночас виступає офіційним представником усього суспільства та виконує загальносоціальні справи на основі правових норм, котрими забезпечує узгодження соціально-групових, індивідуальних і суспільних інтересів.

Отже, держава являє собою організацію публічної влади, необхідну як для досягнення інтересів і потреб окремих станів (класів), так і для виконання загальних справ, що випливають із природи будь-якого суспільства.

Сформулювати загальне поняття держави, яке відображало б усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з його періодів у минулому, сьогоденні і майбутньому, неможливо. Водночас будь- яка держава має набір таких універсальних елементів, що існують на всіх етапах її розвитку. Такими елементами є територія (матеріальна основа держави), населення (соціальна основа держави), публічна влада (владовідносини між владними і підвладними суб’єктами, де владні суб’єкти - система органів, їх уповноважених осіб - мають законодавчо визначену компетенцію).

Загальні ознаки держави: