«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

§ 5. Правосвідомість і право, їх взаємозалежність. Роль правосвідомості у нормотворчості і правореалізації

Право і правосвідомість перебувають у зустрічній залежності: з одного боку, розвиток правосвідомості зумовлений правом, з другого - право перебуває у значній залежності від рівня правосвідомості суспільства.

Загальне у правосвідомості і праві: 1) є правовими явищами однієї й тієї ж правової системи; 2) зумовлені одними й тими ж економічними і соціально-культурними чинниками; 3) мають регулятивне призначення стосовно суспільних відносин; 4) мають ціннісноорієнтаційний характер.

Особливе у правосвідомості і праві:

Роль правосвідомості у нормотворчості:

1) прогнозує напрями нормотворчості - у формах наукових розробок учених (статті, проекти), програмних подань державних і політичних діячів, заяв політичних партій під час виборчої кампанії та виступів їх лідерів;

2) ініціює розроблення нормативно-правових актів (або їх частин чи нормативних приписів) - у формах законодавчої ініціативи (уряд, Президент, народні депутати), у пропозиціях спільної підготовки актів держави і громадських організацій (профспілок) тощо;

3) планує нормотворчу діяльність - у формах своєчасного подання альтернативних проектів, які можуть бути розглянуті при запланованому обговоренні основного проекту, внесення пропозицій і зауважень до проектів актів, що перебувають на черзі обговорення і прийняття;

4) виробляє концепції конституцій, кодексів, законів тощо - у формах моделювання структури і змісту акта відповідно до чітко сформульованої мети;

5) будує реальний нормотворчий процес - у формах проведення необхідних процедур на окремих його стадіях;

6) оцінює проекти нормативних актів, виробляє позитивні чи негативні настанови щодо його ухвалення - реалізує у формі голосування «за» чи «проти»;

7) удосконалює чинні нормативно-правові акти - у формах розроблення актів про внесення змін і доповнень;

8) систематизує нормативно-правові акти - у формах кодексів, основ законодавства, зводу законів, різноманітних інкорпорацій тощо.

Правосвідомість певного мірою ніби випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує нормотворчості. Але правосвідомість діє й «паралельно» з правом, а також «після» нього у тому сенсі, що визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати нормотворчості.

Роль правосвідомості у правореалізації:

1) слугує орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які безпосередньо реалізуються або застосовуються; 2) є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права; 3) заповнює прогалини у законодавстві шляхом застосування аналогії закону й аналогії права (стосується професійної правосвідомості юристів);

4) виступає ідейно-моральним вимірником професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування; 5) слугує способом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси України приписують суддям керуватися і нормою права, і внутрішнім переконанням) та ін.

§ 6. Деформації правосвідомості та шляхи їх переборення

Деформації правосвідомості - спотворене уявлення про сутність права, неусвідомлення його цінності. Різновидами деформації правосвідомості, тобто антиподами правової культури, є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий догматизм, правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія.

Правовий нігілізм (від лат. nihil - ніщо, нічого) - деформація правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значущості норм і принципів права або зневажливим до них ставленням, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Водночас правовий нігілізм породжує правопорушення, зокрема кримінальні злочини.

Правовий нігілізм є породженням системи суб’єктивних і об’єктивних чинників:

1) наступність нігілістичних традицій - протягом багатьох століть формувалося нігілістичне ставлення до правових норм, які приймалися в угоду владі і втілювалися в життя з порушенням принципів справедливості, свободи і рівності. Нігілістичне ставлення до права особливо розвинулося в радянський період, коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання права і держави при соціалізмі, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, постанов комуністичної партії над законами, коли порушення законності прикривалися виправдовувальними поясненнями на зразок «в інтересах народу», «для виконання плану», а правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом і законом;

2) кризовий стан в суспільстві (економічний і політичний), що поєднує економічну кризу і кризу влади та виражається в економічній нестабільності, інфляції, боротьбі за владу, корупції посадових осіб, відсутності професіоналізму органів державної влади і місцевого самоврядування. Все це призводить до правової незахищеності значної частини населення та підриває її довіру до влади та її правових актів;

3) недосконалість законодавства - його невпорядкованість, нестабільність і суперечливість, звідси - невіра у справедливість і об’єктивність законів, у їх відповідність праву, правам людини;

4) неефективність правозастосовної діяльності -недосконалість механізму приведення в дію ухвалених законів породжує невіру в законність дій посадових осіб різних рівнів, в діяльність правозастосовних, судових, правоохоронних органів; прагнення уникнути юридичної відповідальності, обійти закон;

5) низький рівень правосвідомості та правової культури - виявляється у незнанні чи слабкому знанні законодавства; психологічному прагненні звільнитися з-під контролю права, сили і примусу; сприйнятті масовою культурою (через її низький рівень) елементів кримінальної культури, характерних для ув’язнених колоній, тюрем (спосіб мислення і поведінка; жаргон; способи комунікації і вирішення конфліктів; настанови, що виправдовують правопорушення) тощо.

Протилежним до правового нігілізму явищем є правовий ідеалізм (правовий романтизм).

Правовий ідеалізм - це деформація правосвідомості особи, суспільства, групи, що характеризується переоцінкою (фетишизацією) можливостей права, уявленням про нього як про вищу цінність, яка підкоряє собі всі інші цінності. Правовий ідеалізм сприймає право як чудодійний засіб, здатний змінити світ, ощасливити людей, створити досконале суспільство і державу. Покладаючи на право надмірні надії, правовий ідеалізм є не меншою загрозою для суспільства, ніж правовий нігілізм. Наївна віра у можливість законів вирішити усі проблеми призводить до розчарування, коли закон виявляється не правовим або недосконалим з точки зору юридичної техніки, коли норми права «не працюють» через відсутність необхідних механізмів їх реалізації.

Правовий інфантилізм - вид деформації правосвідомості особи, що виявляється у відсталості її правового розвитку, відсутності глибоких правових знань, невиразності правових поглядів при твердій переконаності в достатньому її рівні (він можливий навіть за наявності документа про юридичну освіту).