«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1) має у своєму розпорядженні територію у певних межах (державних кордонах). Територія[7]- матеріальна основа існування держави. Сама територія (обмежена частина поверхні планети Земля) не породжує державу. Вона тільки утворює цілісний недоторканний зовні простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що тут проживає;

2) поєднує населення, що проживає на певній території, за ознакою громадянства (населення - соціальна основа держави). Громадянство - правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи[8];

3) має публічну владу, публічність якої виявляється в тому, що вона офіційно виступає від імені всього суспільства (народу), управляє його справами через спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління - та опирається на апарат примусу (в разі потреби), якими є органи і установи примусового характеру (збройні сили, поліція, органи державної безпеки, тюремні, виправно-трудові та інші пенітенціарні установи);

4) має суверенітет - верховенство всередині країни, незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних зносинах. Сам суверенітет держави первинний щодо державної влади, він і є «право на владу»;

5) має правову основу своєї діяльності, яку становлять нормативно- правові акти, нормативно-правові договори та інші джерела (форми) права, що є обов’язковими для виконання; забезпечує реалізацію норм права як загальнообов’язкових правил поведінки: охороняє і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава неспроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

6) має фінансово-економічну основу своєї діяльності - єдину грошову систему, офіційну систему оподатковування і фінансового контролю;

7) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн. Слід врахувати, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, у яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929).

§ 2. Соціальна і державна влада. Співвідношення держави і державної влади

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, способів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо «влада», підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вживаємо термін «управління», відзначаємо функціональне призначення владного впливу;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;

3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб’єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою «керівництво (команда) - сприйняття (виконання)», в недемократичних державах схема дещо інша: «панування - підкорення».

Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб’єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший - підвладним. Із загальносоціального погляду, обидва вони є саме суб’єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб’єкт виступає як об’єкт владного впливу суб’єкта управління;

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб’єктами владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб’єкта приймати рішення («авторитетні рішення» як засоби владарювання), обов’язкові і значущі для підвладного суб’єкта, і здатність контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов’язань;

6) здійснює керівництво різними методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство - різні поняття. Насильство - це вплив на суб’єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов’язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб’єкта владовідносин від суб’єкта влади і діяльність усупереч власним інтересам;

7) потребує від більшості підвладних суб’єктів свідомої добровільної готовності підкорятися. Відсутність підпорядкування означає відсутність у таких стосунках влади, невизнання населенням її легітимності.

Державна влада - це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що виражається у системі публічно-політичних, вольових (керівництво - сприйняття) відносин, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства - владними (державою, її органами і посадовими особами, що володіють владними повноваженнями) і підвладними (фізичними і юридичними особами, які делегували першим такі повноваження) на ґрунті правових норм при застосуванні у разі потреби державного примусу. Якщо суб’єктами владовідносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об’єктом владовідносин виступає їхня діяльність (поведінка), а формальним їх змістом - права і обов’язки підвладних суб’єктів та повноваження (компетенція) владних суб’єктів. У державній владі виявляються передусім два аспекти - імперативний (панування-підпорядкування) і диспозитивний (владно-зобов’язальні відносини між рівними суб’єктами).

На державну владу повністю поширюються ознаки соціальної влади. Від останньої вона відрізняється, як мінімум, двома монополіями: 1) видання загальнообов’язкових правових норм; 2) застосування державного примусу.

Ознаки державної влади:

1) публічна влада - перебуває на службі у суспільства, слугуючи важелем його управління; здійснює управління суспільством від його імені; має «публічну» основу своєї діяльності - казенне майно, власні доходи, податки;

2) політична влада - управляє соціально неоднорідним суспільством, керує ним у своїх інтересах, а це потребує залучення політики, взаємодії з різними ланками політичної системи, передусім з партіями, партійними блоками і рухами;

3) апаратна влада - концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;

4) легітимна влада - юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Наприклад, представницькі органи здобувають легітимність у результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом. Легітимність влади означає визнання її правового характеру, її обмеженість правом і, отже, небезпечність для людини. Тільки легітимна влада може бути ефективною[9].

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією влади є порушення правових процедур при проведенні виборів чи їх фальсифікація; зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень. У Конституції України записано, що ніхто не може узурпувати державну владу;

5) легалізована (легальна) влада - узаконена, тобто визнаною є правомірність її виникнення, організації та діяльності, в тому числі використання сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і проведення її рішень у життя). Легалізованість - це юридичне вираження легітимності; здатність не тільки втілюватися в нормах права, але функціонувати в межах закону. Легітимна влада завжди вимагає легалізації, але не всяка легалізована влада легітимна. Діяльність легалізованої влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза межами закону, вносить беззаконня і безладдя в суспільство.

Поняття «держава» і «державна влада» - близькі і багато в чому збігаються. Іноді вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є відмінності. Поняття «держава» більш об’ємне: воно охоплює не лише саму по собі владу (управлінська основа держави), а й народ (соціальна основа держави), територію (просторова основа держави), органи влади, її інститути (інституційна основа держави), соціальні норми (нормативна основа держави) тощо. Державна влада здійснюється через владовідносини між суб’єктами - владним і підвладним, що пронизують усі інші складові елементи держави особливим соціальним (правовим) зв’язком, без якого неможливий соціальний (правовий) порядок у суспільстві. Якщо державна влада є способом керівництва, управління суспільством, то держава - формою організації влади найбільш впливової частини суспільства. Державна влада є неодмінним (управлінським) елементом держави, без якого вона не може функціонувати. Але держава також не може існувати і без інших, зазначених вище, елементів.

§ 3. Суверенітет держави

Суверенітет держави - її політико-юридична властивість, що виражається у верховенстві її на своїй території (внутрішній суверенітет) і незалежності у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет)[10]. Суверенітет держави є первинним щодо державної влади: він і є «право на владу», означає особливу якість влади. Держави виступають як територіально-політичні організації, що встановлюють межі свого владарювання саме завдяки суверенітету.

[7] Територію держави становлять: 1) сухопутний простір - земна територія; 2) водний простір - внутрішні води усередині державних кордонів і територіальні води в межах 12 морських миль; 3) повітряний простір над державними кордонами - на висоті до 35 км; 4) надра; 5) військові і торговельні судна у відкритому морі; 6) повітряні кораблі, що перебувають у польоті за межами держави; 7) космічні об’єкти під прапором і гербом держави; 8) трубопроводи; 9) підводні кабелі і нафтові морські вишки; 10) території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

[8] Таке визначення громадянства міститься у Європейській конвенції про громадянство (1997 р.), яка ратифікована законом України від 20.09.2006. Кожна держава встановлює у своєму законодавстві, хто є громадянами. У Законі України «Про громадянство України» від 18.01.2001 сформульовано поняття громадянства як правового зв’язку між фізичною особою і Україною, що виявляється у їх взаємних правах та обов’язках.

[9] Ефективність державної влади - це співвідношення між фактичним соціальним результатом і цілями державного владарювання, що відображають об’єктивні потреби прогресивного розвитку суспільства, за мінімальних витрат часу, засобів, сил і мінімальних негативних наслідків.

[10] Термін «суверенітет» (від франц. «верховна влада») щодо держави вперше вжив Жан Боден (Франція, XVI ст.).