«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

•усвідомлене осмислення правової реальності - правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання;

• проникнення в сутність правових явищ - правові поняття, правові категорії;

• розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація - юридично значущі цілі, юридично значущі мотиви, юридично значущі настанови.

Було б неправильно принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції і почуття - необхідний ґрунт, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції - сліпі, поки вони не зливаються з об’єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології відбувається усвідомлення реальності, що виражається в мотивах поведінкових актів (дій, учинків, бездіяльності), які формуються через мету. Мета вплітає усвідомлені інтереси у зміст свідомої діяльності (інтереси є джерелом цілей), сприяє формуванню поведінкової частини правосвідомості, визначальним елементом якої виступає юридично значуща настанова, тобто настанова на правомірну чи неправомірну поведінку.

Юридично значуща настанова - це діяльнісна (поведінкова) частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або у сфері ігнорування і порушення правових норм. Настанова є вольовим процесом переведення правових норм у реальну поведінку. Цей процес складається з певних взаємозалежних елементів: інформованість про норму та розуміння її змісту; оцінка, тобто ступінь схвалення норми права; ставлення до прав інших осіб; емоційне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії через сформування мотивів поведінкових актів, включаючи ступінь їх відхилення від правових норм тощо. Отже, правозначуща настанова становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб’єкту правових знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь. Останні переходять в інтереси та прагнення і зовні виражаються у поведінкових актах правомірного чи неправомірного змісту.

Юридично значуща настанова - суб’єктивний (усвідомлений) регулятор поведінки, сполучна ланка між правовою психологією і правовою ідеологією, з одного боку, та юридично значущою (правомірною чи протиправною) поведінкою, з другого.

§ 3. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість - елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість правової культури.

Основні функції правосвідомості:

1) пізнавальна (гносеологічна, когнітивна, інформаційна) - передбачає нагромадження знань про право, про юридичну практику, інформованість про нові нормативні акти, про зміст юридичних норм, адже без інформації про закон та її осмислення не може бути і ставлення до нього (правові знання).

Необхідність і обсяг правових знань особи зумовлені тим, наскільки вона залучена до системи правових відносин. Здобуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи;

2) оцінювальна (правостворювальна, емоційна) - передбачає оцінку як правових знань, так і правової дійсності з погляду цих знань; відбувається оцінювальне ставлення до правових явищ, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне (правові оцінки).

Оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду знань. Оцінювальні судження виражаються у схваленні або критиці (конструктивній чи реконструктивній) нормативних приписів законодавчих актів. Зазвичай схвалюються ті норми, що охороняють і захищають права людини, а негативні судження стосуються суперечливих норм або їх відсутності. Оцінюються юридичні дії та операції державних органів, що застосовують право (суд, прокуратура, міліція, адвокатура, нотаріат та ін.). Піддаються оцінюванню правопорушення громадян, зловживання владою посадових осіб тощо. Свідомо уявляються правовідносини, і у свідомості визріває власна модель поведінки;

З) регулятивна (настановна) - припускає, що на основі оцінювального ставлення до чинної в суспільстві системи правових приписів, заборон, зобов’язань і дозволів відбувається формування мотивів юридично значущої поведінки, настанов на правомірні чи неправомірні дії (бездіяльність). Регулятивна функція пов’язана з вольовим аспектом правосвідомості, відображає її діяльну сторону, коли власна модель поведінки дозріла (правомірні настанови).

Мотив у правовій реальності є внутрішнім станом особи і визначається її усвідомленою потребою в правомірній (неправомірній) дії (бездіяльності). Мотивацією може бути власне або чуже переконання, яке спонукає людину до дій (бездіяльності). Основну роль відіграє настанова - готовність діяти певним чином (правомірно або протиправно).

Елементи правосвідомості відповідно до виконуваних ними функцій:

• пізнавальний (гносеологічний, когнітивний, інформаційний) - правова онтологія;

• оцінювальний (правостворюючий, емоційний) - правова аксіологія (поділяється на правову психологію і правову ідеологію);

• регулятивний (настановний) - правова праксіологія.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної і повної реалізації (за якістю законів можна визначити рівень правосвідомості парламентарів; судових рішень - правосвідомості суддів; адміністративних актів - правосвідомості посадових осіб адміністративного апарату). Правосвідомість виступає фактором поваги до права.

§ 4. Види правосвідомості

Види правосвідомості за суб’єктами:

1) індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда, що визначаються обставинами його життя, правовою освітою та зовнішнім середовищем;

2) групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку соціальними групами, формальними і неформальними колективами, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги шахтарів, що страйкують);

3) суспільна - відображає ставлення до права всього суспільства або етносу, виражає їхні інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість виявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожної людини вона проходить крізь призму особистих потреб та інтересів, рис характеру. Було б неправильно говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

Види правосвідомості за глибиною відображення правової реальності:

1) професійна - спеціалізовані знання права, що складаються у середовищі професіоналів-юристів: а) професійно- теоретична - ідеї, концепції, погляди, що виражають систематизоване, теоретичне освоєння права вченими-правознавцями, які працюють у науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах юридичного профілю. Наукова правосвідомість відіграє пріоритетну роль у прогнозуванні напрямів розвитку права, удосконаленні законодавства, узагальненні нормативно- правового матеріалу, розробленні поняттєво-категоріального апарату юриспруденції, концепцій та проектів нових нормативних актів тощо; б) професійно-практична - поняття, ідеї, переконання, що формуються на підставі юридичної практики суддями, юрисконсультами, адвокатами, прокурорами та іншими практикуючими юристами, яким належить головна роль у реалізації юридичних норм. Від практичної правосвідомості залежить ефективність юридичної практики, її відповідність демократичним і гуманістичним вимогам нашого часу;

2) компетентно-неюридична - правова інформованість службових і посадових осіб у межах компетенції, якою вони офіційно наділені у сфері екології, економіки, культури тощо. Компетентна правосвідомість фізика, інженера, медика, еколога та інших професіоналів-посадовців неюридичного профілю відрізняється як від професійної юридичної правосвідомості (знанням законодавства щодо сфери його професійної діяльності), так і від повсякденної правосвідомості (глибшою інформованістю в конкретній сфері та умінням застосувати її у службовій діяльності);

3) повсякденна - життєві, часом поверхові правові судження особи, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя («повсякденне знання») і користується в оцінюванні фактів юридичного змісту своїм або чиїмось правовим «досвідом». Така правосвідомість складається насамперед на основі рівня отриманого юридичного виховання і нерідко «замикається» на правовій психології, тобто на почуттєвому елементі правосвідомості, і виражається в емоційній реакції на такі факти або в підході до них чи інтуїтивно з позицій здорового глузду (в кращому разі).