Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

3) добровільне формування інститутів - громадських об’єднань (прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за наказом держави) та регулювання внутрішніх відносин відповідно до корпоративних норм, які створює кожний з них;

4) взаємодія громадських об’єднань як вільних і рівноправних партнерів, що перебувають у відносинах конкуренції і солідарності;

5) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини та її добровільних об’єднань завдяки громадській співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави;

6) діяльність автономних осіб і їх об’єднань у межах різних соціальних норм та принципів - моральних, релігійних, звичаєвих, передусім правових;

7) виступає носієм принципу верховенства права і безпосереднім середовищем формування норм права в результаті багаторазового повторення одних і тих самих суспільних відносин, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки визнанню його державою цей соціальний стандарт доводиться до статусу юридичного, стає нормою права;

8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ - цілісний і повновладний суб’єкт права завдяки комплексу комунікативних правових інститутів;

9) слугує соціальним джерелом формування правової держави.

Структура громадянського суспільства є складною. Вона охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підприємництво); організацію і діяльність об’єднань громадян (громадських союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровільно сформувалися; сферу освіти, виховання, науки, культури, сім’ї, систему засобів масової інформації тощо.

Головнім суб’єктом громадянського суспільства є автономна особа:

• суб’єкт, що усвідомлює себе вільним членом суспільства згідно з розумінням свободи, прийнятими в цьому суспільстві;

• суб’єкт, вільний економічно, наділений економічними правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб’єкт- власник»), і має право вибору форм і видів трудової діяльності, зокрема підприємницької;

• суб’єкт, вільний ідеологічно і політично, тобто має можливість бути членом політичної партії чи об’єднання, опозиційного щодо існуючої державної влади; має право брати чи не брати участь у виборі органів державної влади і місцевого самоврядування;

• суб’єкт, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільством;

• суб’єкт, захищений законом від прямого втручання і свавільних обмежень з боку держави.

Головною передумовою свободи людини і всього суспільства є власність в усьому розмаїтті форм і видів, насамперед приватна власність, що виконує соціальну функцію. Власність покликана: 1) забезпечити добробут усіх; 2) відкрити економічний простір для власного збагачення на основі зростання інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості.

Ринок у громадянському суспільстві є сферою товарного обміну між покупцями і продавцями - діє як саморегулююча система. Участь держави в цьому процесі виражається в тому, що вона допомагає налагоджувати й удосконалювати цю систему, створювати баланс між конкуруючими суб’єктами. Ринок відіграє вирішальну роль у розподілі ресурсів. На відміну від планової економіки, де прямі постачання за розпорядженням уряду стають нормою, у ринковій економіці рішення децентралізовані і регулюються ринком.

Вільна праця та її належні умови - неодмінний елемент громадянського суспільства. З розвитком ринку громадянське суспільство стає роботодавцем нарівні з державою. Переставши бути єдиним власником засобів виробництва, держава позбавляється переваги бути єдиним гарантом одержання кожним громадянином роботи. Проте держава зберігає відповідальність за взаємини учасників ринку: вона не повинна допускати хаосу і права сильного. Співвідношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві має бути таким, щоб праця давала змогу створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя.

Громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що складається з громадян, а тим, що створює належні умови для реалізації їх можливостей працювати, для розвитку економічних відносин. Переваження в державі так званого «середнього класу» - один з показників сформованого в ньому громадянського суспільства.

Громадянське суспільство передбачає наявність численних незалежних (прибуткових і неприбуткових) інститутів, що діють у межах права і служать бар'єром для встановлення монопольної влади держави.

Церква (релігійні організації: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства тощо) відокремлена від держави, є своєрідним елементом громадянського суспільства. Вона не втручається у справи держави, а займається лише питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потреб громадян; служить їм духовною і моральною опорою; перебуває в партнерських відносинах з державою. Можна сказати, що існує триланкове співвідношення: релігійні інститути (організації) - держава - громадянське суспільство, у якому визнається автономність один одного, підтримується взаємна повага і взаємодія.

Сім’я відіграє головну роль у громадянському суспільстві. У п. 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, зазначено: «Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави».

Об’єднання громадян неприбуткові (політичні партії, профспілки та ін.) і прибуткові (комерційні організації: банки, страхові компанії, підприємства, господарські товариства та ін.) посідають особливе місце у структурі громадянського суспільства: вони дають можливість людям спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти свої потреби, захищати інтереси у сферах політики, економіки, культури, громадського життя, бізнесу. Вони здатні протистояти необґрунтованому втручанню в громадське життя державних інститутів.

Засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення) - незалежні засоби виробництва і широкого поширення новин, інформації і розваг. Вони сприяють формуванню суспільної згоди, залученню людей до участі в суспільному житті, стимулюють розвиток громадянської позиції.

Місцеве самоврядування (територіальні громади, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення) здійснюється добровільно, на засадах самоорганізації, управління на місцях, розвиває ініціативу громадян, залучає їх до самодіяльності, самостійного вирішення питань місцевого значення в межах конституції і законів держави.

У громадянському суспільстві діють органи держави - тією мірою, якою вони забезпечують інтереси суспільства (судові, правоохоронні та ін.). Громадянське суспільство є способом організації політичної влади, що якісно відрізняється від державного способу організації влади.

§ 2. Взаємодія громадянського суспільства і держави

Діалектика відносин громадянського суспільства і держави складна й суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як динамічна система завжди відчуває тиск з боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного формування громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, окрім власних функцій, привласнює ще і функції громадянського суспільства, змушує його виконувати винятково державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливих безупинних взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства та його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. Оптимальною умовою їх компромісу слугує встановлення гармонійного єднання приватних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини.

Взаємодія громадянського суспільства і держави виявляється в тому, що громадянське суспільство: 1) слугує соціальною основою держави, не існує поза державою; 2) розвивається в системі взаємодії з державою через партії, вибори, представницькі органи влади, а також через групи та об’єднання за інтересами (лобізм); 3) впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах (частина партій діє в межах держави через парламентські фракції; лобісти взаємодіють з органами виконавчої влади через консультативні комітети при уряді, його міністерствах - це так зване функціональне представництво); 4) потребує від держави охорони і захисту життя, здоров’я, безпеки громадян, але не допускає її втручання в їх приватні інтереси; 5) використовує норми права, встановлені і закріплені державою у формах (джерелах) права - нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо.

Роль цивілізованої держави у розвитку громадянського суспільства:

1) слугує формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;