Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

§ 10. Міжнародні гарантії прав людини. Європейська система захисту прав людини

Міжнародні гарантії прав людини: загальнолюдські (всесвітні), регіонально-континентальні.

Загальнолюдські (всесвітні) - гарантії, що закріплені в міжнародних актах-документах у сфері прав людини (конвенціях, пактах, договорах, угодах тощо).

Основні міжнародні акти-документи у сфері прав людини: Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародна Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 р., Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., Конвенція про права дитини 1989 р.

Права людини на всесвітньому рівні забезпечуються інституційною системою - системою міждержавних органів, організацій, структур: комісії, комісари, комітети, що спостерігають і контролюють дотримання прав і свобод; суди, трибунали, що здійснюють їх захист. Основні міждержавні органи, організації: ООН; її головні і допоміжні органи (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний суд та ін.); також організації, що функціонують під егідою ООН (ЮНЕСКО - Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, МОП - Міжнародна організація праці).

У межах ООН діють різні спеціалізовані установи:

• Комітет з прав людини ООН - має повноваження приймати та розглядати індивідуальні чи колективні повідомлення про порушення прав, що закріплені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права згідно зі ст. 1 Факультативного протоколу до цього Пакту. Україна приєдналася до цього Протоколу постановою Верховної Ради Української РСР від 25.12.1990;

• Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації - має повноваження розглядати індивідуальні скарги про порушення прав, що передбачені Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р. Конвенція підписана Українською РСР 07.03.1966, набула чинності для УРСР 07.04.1969. Вона є чинною в сучасній Україні згідно зі ст. З Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р.;

•Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок - має повноваження розглядати повідомлення осіб або групи осіб про порушення прав і свобод, що передбачені Конвенцією ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок відповідно до ст. 1-2 Факультативного протоколу до цієї Конвенції. Цей Протокол ратифікований Законом України від 05.06.2003;

• Комітет ООН з прав дитини - має повноваження раз на п’ять років розглядати доповіді кожної країни-учасниці про хід виконання Конвенції про права дитини 1989 р. та Факультативних протоколів до неї. Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України 27.02.1991, набула чинності для України 27.08.1991. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії ратифіковано Законом України від 03.04.2003;

• Комітет ООН проти катувань - має повноваження розглядати індивідуальні скарги осіб на порушення прав, передбачених Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. і Факультативним протоколом до неї (2006 р.). Конвенція набула чинності в Україні згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26.01.1987, який містив застереження до ст. 20 Конвенції. Це застереження було знято Законом України від 05.11.1998. На жаль, питання про виконання рішень частини з названих міжнародних структур із захисту прав і свобод людини не врегульована законодавством України.

Регіонально-континентальні гарантії - гарантії, що закріплені в нормативно-правових актах-документах регіональних утворень певних континентів світу (Європейський Союз, Рада Європи, Рада прибалтійських держав, Організація африканської єдності, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Співдружність Незалежних Держав), їх установами (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Африканська комісія з прав людини і народів, Організація «Ісламська конференція»).

Регіональні акти-документи у сфері прав людини: Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини 1950 р.; Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.; Каїрська декларація про права людини за ісламом 1990 р. та ін.

Європейська система захисту прав людини має таку організаційну структуру:

1. Європейський Суд з прав людини - постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасницям підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р[5]. Україна ратифікувала Конвенцію і Протоколи до неї законом від 17.07.1997.

Суддя від України представлений у Європейському Суді з прав людини. Європейська система захисту прав людини передбачає дві можливості (два права): право особи подавати індивідуальні петиції (скарги); право держав-учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати судочинство зі справ про порушення прав будь- яких людей, включно з іноземцями.

Обов’язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачена ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 17.04.2006.

2. Комітет міністрів Ради Європи - здійснює функції нагляду за виконанням остаточних постанов Європейського Суду; складається з міністрів зарубіжних країн-членів РЄ.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожний громадянин має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися по захист своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Розділ 4. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ЙОГО ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ДЕРЖАВА

§ 1. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства

Слід розрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Держава виділилася із суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. У міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня політичної зрілості до вищого змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній забезпечуються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства утверджується політична система суспільства, зміцнюється державна влада.

Що таке суспільство? Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів і співпраці. Щоправда, не будь-яка сукупність людей, об’єднаних загальними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також поєднує спільний інтерес, але це не суспільство, бо воно не є простою сукупністю індивідів.

Суспільство - це соціальна система, система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі - юридичних).

У кожному суспільстві існує своя система відносин: економічних -форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; соціальних - відносини між різними групами населення; політичних - ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян і їх об’єднань у політиці; ідеологічних (духовно-культурних) - культура, характер світогляду - демократичний, недемократичний (тоталітарний, авторитарний); інформаційних - засобів масової інформації). У кожному суспільстві є свої суб’єкти соціального спілкування: особа, сім’я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство - складна динамічна система взаємозв’язків людей, об’єднаних сімейними узами; груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство - система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об’єднань, що добровільно сформувалися і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, призначеної створювати умови для реалізації належних їм прав і свобод.

Генезис громадянського суспільства припадає на період усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом, початок розквіту вільного підприємництва і приватної ініціативи (XVI-XVII ст.). Поступово воно розвивалося (його вдосконаленню сприяли своїми ціннісними ідеями видатні мислителі різних часів і народів - Дж. Локк, Т. Пейн, А. Токвіль, Г. Гегель, К. Маркс та ін. - і й XX ст. з розвитком демократії набуло ознак відносно незалежного і автономного соціального утворення, відокремленого від держави і здатного реалізовувати виявлені потреби й інтереси громадян на основі самоорганізації. Нині громадянське суспільство співвідноситься з поняттям правової держави як умова її побудови.

Ознаки громадянського суспільства:

1) визнання автономної особи своїм головним суб’єктом, а її прав і свобод, честі й гідності - вищими соціальними цінностями;

2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через такі інститути, як сім’я, церква, різні об’єднання, засоби масової інформації тощо;

[5] Статутна форма цієї міжнародної структури (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Статути Комісії і Суду, Процедурні правила роботи Комісії і Суду) має прецедентний зміст. Це пояснюється тим, що Європейський Суд має право офіційного тлумачення Конвенції: при розгляді конкретних справ він може керуватися не первинними намірами держав періоду підготовки Конвенції, а тими завданнями, які можуть і мають вирішуватися в сучасному суспільстві, відповідно до прав і свобод, закріплених у Конвенції.