Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Тлумачення (з’ясування) є неодмінним елементом правозастосовної діяльності: а) необхідно перевірити, чи є офіційне тлумачення норми права, що зафіксована в нормативно-правовому приписі, і за наявності - обов’язково його врахувати; б) недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення; правозастосувач повинен сам тлумачити норму права, з’ясовувати її зміст, оцінювати відповідність фактичних обставин її змісту, бо без тлумачення її не можна застосовувати, оскільки норма права має загальний характер і в кожному конкретному випадку важливо встановити, чи охоплюється цей випадок її дією. До того ж, не кожна норма права викладена в нормативно-правових приписах чітко.

Отже, застосування норм права відбувається за допомогою «кидання погляду» то на норму, то на ситуацію; також за допомогою позачергового переходу від аргументації, яка використовується в ситуації, до аргументації, яка стосується норми. Такий перехід завжди є спробою інтерпретації норми, спробою скоригувати відповідно до обставин її зміст, щоб забезпечити справедливе рішення.

3. Прийняття рішення та його документальне оформлення у правозастосовному акті - складається з таких завершальних частин нравозастосовного процесу: а) підготовка проекту правозастосовного акта відповідно до вимог правозастосовної техніки; б) формування та фіксація в цьому проекті державновладного індивідуального припису (рішення), що є діяльністю, у процесі якої конкретні факти (мале посилання) підводяться під дію відповідної норми права (велике посилання); в) перевірка відповідності підготовленого проекту чинним джерелам права; г) прийняття та підписання правозастосовного акта; ґ) доведення змісту прийнятого індивідуального рішення, зафіксованого в правозастосовному акті, до адресата.

Індивідуальне рішення, оформлене в правозастосовному акті, завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, одруження, розлучення подружжя, усиновлення дитини). Зазвичай рішення, що прийняте в результаті здійснення складного процесу застосування права та породжує чи змінює конкретні правовідносини, потребує ще однієї стадії, без якої не відбудеться соціального результату.

4. Виконання ухваленого рішення уповноваженими органами - державними органами, державними та іншими організаціями, громадянами. Це стадія фактичної діяльності, «роботи» правовиконавчих органів (наприклад, примусове виконання судових рішень державними виконавцями як представниками влади). На жаль, нерідко ухвалені судами чи виконавчими органами рішення залишаються на папері, що є ущемленням прав і законних інтересів громадян. Виконання чи невиконання правозастосовних рішень в більшості випадків залежить від якості самого рішення, його відповідності закону і доцільності, можливості досягти реальної мети. Правозастосувач повинен нести персональну відповідальність за використання тих правових можливостей (засобів), які необхідні задля того, щоб правовиконавчі органи виявили активність у їх здійсненні.

Отже, державно-владне рішення, що є результатом правозастосування, виконує подвійну правову функцію: 1) юридичної констатації - визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за певною особою або констатації у цій події факту правопорушення; 2) нового юридичного обов’язку - після ухвалення рішення необхідна додаткова діяльність, новий обов’язок компетентних органів щодо виконання рішення. Колишні правовідносини припиняються або змінюються, і виникають нові.

Усі зазначені дії є головними вимогами застосування норм права і слугують одній меті - правильній кваліфікації фактів, а значить - зміцненню законності і правопорядку.

§ 7. Акти застосування норм права, їх ознаки та види

Акти застосування норм права (правозастосовні акти) - індивідуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.

Ознаки актів застосування норм права:

1) є результатами вирішення юридичних справ і підсумками процесу застосування норм права;

2) приймаються на основі нормативно-правового акта або інших джерел (форм) права і спираються на конкретну норму (норми) права, тобто є законними і обґрунтованими;

3) виходять від компетентних органів держави, їх посадових осіб або уповноважених на це законом органів місцевого самоврядування чи громадських об’єднань і являють собою категоричні, офіційно-владні, обов’язкові для виконання веління, які охороняються примусовою силою держави;

4) адресуються чітко визначеним суб’єктам, тобто є засобами індивідуальної правової регламентації суспільних відносин;

5) поширюють норми права на конкретні юридичні ситуації (виключається поширення на подібні випадки); вичерпують себе одноразовим застосуванням, тобто розраховані на один раз, однак можуть породжувати правові стани, що набувають тривалості (рішення про сплату аліментів);

6) мають певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, ухвала, розпорядження), якщо це письмові акти (а їх більшість); крім назви за формою, містять інші чітко позначені реквізити: заголовок, дата та місце видання; назва органів або посадових осіб, котрі їх видали; підписи, дати; мають сувору структуру;

7) можуть бути оскаржені чи опротестовані будь-ким із зацікавлених осіб у передбаченому законом порядку.

Акти застосування норм права - найпоширеніші види правових актів. Вони входять до системи правових форм управління суспільством: організовують діяльність у різних його сферах, служать дієвим засобом охорони та захисту прав і свобод громадян (нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду в конкретній кримінальній справі та ін.).

Акти застосування норм права зближує з нормативно-правовими актами те, що вони мають юридичну силу, державно-владний обов’язковий характер. Як і нормативно-правові, правозастосовні акти можуть виходити від тих самих органів і посадових осіб - президента, уряду, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування (наприклад, укази президента можуть бути нормативними й індивідуальними).

Відмінність правозастосовних актів від нормативно-правових: 1) приймаються на основі нормативно-правового акта; 2) є персоніфікованими (індивідуальними); 3) поширюють норму права на конкретний випадок (є одноразовими); 4) містять у собі обов’язок підкоритися - виконати сформульоване у справі рішення; 5) не мають зворотної сили в часі.

Види актів застосування норм права:

За формою зовнішнього вираження: 1) письмові (таких більшість) - акти-документи, можуть бути, як мінімум, двох видів: а) окремі документи (вирок суду); б) резолюції на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального рішення); 2) усні — акти-слова (виклик понятих); 3) конклюдентні - акти-дії або фізичнодіяльнісні акти (застосування працівником міліції табельної зброї); 4) знакові - акти- символи (дорожні знаки, знаки світлофора на переході вулиці, звукові та світлові сигнали на водному і залізничному транспорті). Усі вони несуть в собі конкретні владні приписи, обов’язкові для виконання.

За юридичними наслідками: 1) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть); 2) правовідновлювальні (відновлення на посаді); 3) правозмінні (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд); 4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Н.).

За способом прийняття: колегіальні; одноосібні.

За сферою дії: у часі, у просторі, за колом осіб.

За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держави; акти виконавчих органів влади; акти органів місцевого самоврядування; акти контрольно-наглядових органів; рішення загальних судів; акти господарських судів; акти нотаріату; акти керівників підприємств, військових частин та ін.

За юридичною формою: вироки, накази, ухвали, протести, подання, попередження, розпорядження, рішення тощо. Особливе місце серед цих актів займають вироки й інші рішення судових органів, прийняті ними при розгляді кримінальних, цивільних або адміністративних справ.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права): 1) регулятивні - офіційно підтверджують або визначають права й обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (свідоцтво про реєстрацію шлюбу); 2) охоронні - офіційно попереджають конфлікти і суперечки, застосовують попереджальні заходи примусу (відсторонення водія від управління транспортним засобом за наявності підстав вважати, що він перебуває у стані сп’яніння); 3) захисні - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції захисних норм, відновлюють порушене право (квитанція про сплату штрафу, рішення про сплату аліментів).

За галузевою належністю: конституційно-правові, кримінально- правові, адміністративно-правові, цивільно-правові та ін. (окрім процесуальних).

За значенням у юридичному процесі: основні, що містять остаточне рішення у справі (вирок, рішення суду); допоміжні, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи).