Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Ознаки фактичного складу:

1) складається з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов;

2) елементи передбачені нормою права;

3) між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв’язок;

4) являє собою складну систему, у якій відбувається послідовне нагромадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юридичних відносин;.

5) лише в сукупності елементів (останнім елементом є правозастосовний акт, договір) настають правові наслідки;

6) може стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фактів - у межах інституту права, галузі права, публічного чи приватного права, системи права.

Так, для зарахування до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, засвідчена документом; успішне проходження тестування; документ, що свідчить про внесення визначеної суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зарахування до ВНЗ.

Фактичні склади ча містом: однорідні - включають факти, що належать до однієї й тієї ж галузі права. Наприклад, для влаштування на роботу необхідно ряд фактів (заява працівника, наказ адміністрації, іспитовий строк та ін.), що належать до однієї галузі трудового права; комплексні - включають факти, що належать до різних галузей права. Так, для одруження необхідна сукупність фактів: взаємна згода осіб, що хочуть узяти шлюб; досягнення ними шлюбного віку; відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах РАЦСу шлюбу; відсутність між ними сімейних відносин; дієздатність осіб, що одружуються (сімейне право); цивільно-правова угода (цивільне право).

Фактичні склади за ступенем визначеності: визначені - всі елементи цілком передбачені в гіпотезах норм права; відносно визначені (бланкетні) - елементи, не цілком передбачені в юридичних нормах, і юрисдикційні органи мають можливість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що стосуються цих правових наслідків, з урахуванням конкретних обставин справи.

Дедалі більшого поширення набувають фактичні склади із поєднанням матеріальних і процесуальних елементів.

Фактичні склади за структурною складністю: прості - нагромадження фактів є вільним, у будь-якому порядку, без твердих зв’язків. Так, на посаду судді загального суду може бути рекомендований громадянин України не молодший 25 років, з вищою освітою, стажем роботи в галузі права не менше 3 років, що мешкає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою; складні - нагромадження фактів є послідовним, у суворо визначеному порядку і твердій залежності. Так, для визнання особи банкрутом необхідним є таке: встановлення його платоспроможності; заява уповноважених суб’єктів; визнання його банкрутом у судовому порядку. Для виконання плану санації - відновлення платоспроможності боржника - необхідними є умови участі інвесторів у повному чи частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам; умови відповідальності інвестора за невиконання зобов’язань, узятих відповідно до плану санації.

Фактичні склади за ступенем завершеності нагромадження фактів: завершені - процес нагромадження юридичних фактів закінчено, і правові наслідки настануть або можуть настати; незавершені - процес нагромадження юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків, не закінчено.

Фактичний склад не слід плутати зі станами - складними юридичними фактами.

§ 12. Правові презумпції як спосіб установлення юридичних фактів

Презумпції - закріплені в нормах права припущення про наявність чи відсутність певних фактів, які мають юридичне значення, тобто презумпції - це узагальнення не достовірні, факти умовні, але можливі.

У правовій реальності презумпції є феноменом, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини, виступати способом установлення юридичних фактів, за якого юридичний факт передбачається існуючим на підставі повторюваного, типового явища об’єктивної реальності.. Презумпції - важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них: 1) відображаються вихідні, принципові засади права; 2) закладений механізм реалізації цих засад.

Види правових презумпцій: неспростовні - припущення (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, що не підлягають сумніву і доказуванню. Ці положення є незаперечними принципами (презумпція виникнення правоздатності людини в момент її народження; презумпція недієздатності неповнолітньої особи); спростовні - припущення (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, що не підлягають сумніву, поки щодо них не буде доведено інше. Ці положення можна заперечувати (презумпція невинуватості особи).

Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні і їх відмітні ознаки:

• матеріально-правові - містять правоположення про наявність (відсутність) певного юридичного факту при існуванні інших фактів, що можуть стосуватися іншого суб’єкта певних правовідносин або неозначеного кола осіб. Ознаки: 1) служать передумовою для процесуальної презумпції; 2) вступають у дію лише за доведеності умов їх застосування; 3) завжди можуть бути спростовані шляхом доказів про відсутність фактів, за наявності яких вони застосовуються;

• процесуально-правові - виключають необхідність доказів для ухвалення рішення або вказують на суб’єкта, на якого покладається тягар доказування під час розгляду юридичної справи, чим установлюється порядок застосування норм процесуального права. Ознаки: 1) мають передумовою матеріально-правову презумпцію; 2) завжди виходять із правової норми і розподіляють тягар доказування суворо визначено, а не приблизно; 3) не можуть бути спростовані, якщо матеріально-правова презумпція є незаперечною.

У більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються. Вони допомагають вирішити справу, скорочують і спрощують процес доказування, розподіляють тягар доказування. До таких презумпцій належать: презумпція батьківства дитини, яка народилась у зареєстрованому шлюбі; презумпція рівності частини кожного з подружжя при поділі майна, спільно нажитого в шлюбі; презумпція смерті особи, що безвісно була відсутня понад три роки; презумпція відмовлення позивачу від позовних вимог, якщо він двічі не з’являвся без поважних причин на судове засідання, та ін.

Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплені презумпція розумності і сумлінності учасників цивільних правовідносин, презумпція вини та ін. Вина визнається обов’язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань або у разі заподіяння шкоди. Щоправда, із презумпції вини є винятки. І все-таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.

Щоб не виникло потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій - ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в нормах права і чітко формулюватися.

§ 13. Правові аксіоми, фікції, преюдиції

Правові аксіоми (грец. ахібта) - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).

Правові аксіоми, як і будь-які аксіоми, мають досвідне походження. Протягом століть свідомість людини звикала до повторення тих чи інших правових положень, і вони набули значення само очевидних істин, які приймаються без доказів, і здобувають офіційне закріплення. Завдяки цьому правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров’я людини - вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ - джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може настати лише за вину; ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і своїх близьких.

Правові фікції {лат. fictio - вимисел, вигадка) - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фікції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі-фікцїї, інституті права. Фікції застосовуються в праві (їх широко використовували ще давні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої-небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб’єктивного права (суб’єктивних право- мочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках використовуються штучні, нереальні (конвенціальні) підстави, щоб мати відносно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї формули зробити необхідні фактичні висновки.

Нерідко в нормативних актах фікції виражаються словами «якби», «якщо б», «припустимо».

Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлумачення за аналогією - відповідно до принципу справедливості. Найбільш поширеними є фікції правотворчі і доктринальні. Приклад правотворчої фікції - положення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) є фікцією, закріпленою в законодавчому акті (постулюється неіснуюче ніби існуючим): фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Приклад доктринальної фікції: юридична особа. Перша спроба розкрити сутність юридичної особи належить папі римському Інокентію IV (Рим XIII ст.). Він заявив, що юридична особа - абстрактне правове поняття, безтілесна річ, не здатна ні до вольових, ні до фізичних дій. І підкреслив, що лише за допомогою фікцій союз осіб штучно приймається за одну особу, тобто юридична особа (колективна особа) не існує в реальності, а є результатом юридичних припущень. Реальними тут є люди, різні форми організаційної поведінки.