«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

• індивідуальна - самостійне здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків без вступу у правовідносини з іншими суб’єктами (особиста участь у виборах);

• колективна - можливість реалізувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки лише колективним шляхом (місцевий референдум може бути проведений за вимогою не менше половини народних депутатів від загальної кількості місцевої ради).

Форми реалізації норм права залежно від ступеня активності:

1) активна - суб’єкт права здійснює активні дії. Способами активних дій є використання дозволів (прав) або виконання обов’язків (участь у мітингах і демонстраціях та інші конституційні права);

2) пасивна - суб’єкт права утримується від здійснення певних дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Способом пасивних дій є дотримання заборон, а також використання дозволів (прав). Пасивна форма реалізації норм права властива також для дозвільних норм, що закріплюють фізичні й духовні права і свободи особи (право на життя, честь, гідність, особисту недоторканність, свободу світогляду тощо).

Форми реалізації норм права залежно від порядку реалізації:

1) добровільна - суб’єкт права самостійно і добровільно реалізує норми, що надають йому дозволи (права), покладають на нього обов’язки і заборони (тобто здійснюється трьома способами - дотриманням заборон, виконанням обов’язків і використанням дозволів (прав);

2) примусова - суб’єкт права здійснює покладені на нього обов’язки у примусовому порядку (тобто здійснюється одним способом - виконанням обов’язків, лише частково - дотриманням заборон).

Форми реалізації норм права залежно від визначеності у часі:

1) негайна (взяття під варту злочинця);

2) тривала строкова (обов’язок наймача квартири вносити оплату у визначений термін);

3) тривала безстрокова (обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги).

§ 3. Застосування норм права як опосередкований спосіб правореалізації

Застосування норм права (правозастосовна діяльність) - владно-організаційна діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурно-процесуальному порядку і полягає у реалізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб’єктів з конкретних питань. З погляду формальної логіки, це підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акта застосування норм права. Застосування норм права є особливою (опосередкованою) формою правореалізації, а регулювання з допомогою акта застосування права є піднормативно-правовим.

Ознаки застосування норм права:

1) державно-владний характер, оскільки здійснюється зазвичай компетентним органом або посадовою особою, котрі наділені державно-управлінськими повноваженнями (президентом, головою обласної державної адміністрації та ін.) і повинні не виходити за їх межі;

2) індивідуалізований і конкретизований характер, оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права, тобто полягає у «прикладанні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин;

3) процесуальний характер, оскільки є не одноразовим актом, а процесом - офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних стадій;

4) творчий, інтелектуальний характер, оскільки це завжди інтелектуальна діяльність компетентних суб'єктів. Для застосування норм права повинні свідомо проводити низку дій уповноважені органи, їх посадові і службові особи (судді, прокурори, нотаріуси та ін.);

5) здійснюється на основі норм права. При цьому розуміння норми права і конкретного випадку є одним і тим самим розумовим актом, результатом якого виступає конкретизуюча норма;

6) юридично оформлений характер - завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків - письмового), який називається актом застосування норм права, або правозастосовним актом;

7) забезпечувальний характер - забезпечується здійснення право- застосувальних актів третіми особами (наприклад, примусове виконання вироків судів (кримінальних покарань) - працівниками кримінально-виконавчої служби).

Якщо реалізація норм права (додержання, виконання і використання) пов’язана з діями громадян, громадських організацій, комерційних об’єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється, як правило, державними органами і посадовими особами, а у певних ситуаціях - громадськими об’єднаннями.

Правозастосовна діяльність у передбачених законодавством випадках виступає необхідною правовою передумовою реалізації прав та обов’язків. Застосування норм права може стати етапом реалізації норм права (додержання, виконання, використання) або завершити реалізацію норм права, тобто має додатковий характер у механізмі реалізації норм права.

Громадяни не можуть бути суб’єктами застосування норм права, але можуть ініціювати правозастосовну діяльність (подати позовну заяву до суду). У разі якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. На відміну від реалізації права, коли суб’єкт самостійно визначає свою поведінку відповідно до норм права, суб’єкт право- застосування впорядковує поведінку не свою, а сторонніх суб’єктів права (діє в «чужому інтересі»), організовує певні суспільні відносини через ухвалення індивідуальних формально обов’язкових рішень щодо персоніфікованих суб’єктів.

§ 4. Підстави, форми і функції застосування норм права

Підстави застосування норм права:

1) неможливість безпосередньо, без допомоги владних структур, реалізувати свої права (право на навчання; право на нарахування і виплату пенсії);

2) необхідність вирішити спір про право (у майнових відносинах, при оподаткуванні), коли сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (розподіл майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору);

3) необхідність вдатися до примусових заходів, визначити міру юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушень, невиконання обов’язків, перешкоджання у здійсненні прав (стягнення штрафу, конфіскація майна).