«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Фікції можна поділити на конструктивні і деструктивні. До конструктивних фікцій належать штучні реконструкції фактів, якими в кримінально-процесуальному праві є відтворення обстановки і обставин подій. Юридичними (конструктивними) фікціями визнаються правила (принципи) дії нової правової норми у часі: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія, а також дострокове припинення дії правової норми. Неприпустимими є деструктивні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт. Вони є протиправним видом зловживання суб’єктивним правом, за яке законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність. Чимало деконструктивних фікцій використовується з метою задоволення незаконного інтересу в тіньовій економіці, а також похідних від неї явищ (тіньової політики, корупції, організованої злочинності, економічної злочинності).

На відміну від презумпцій, фікції (як умовно реальні явища) незаперечні.

Преюдиції {лат. preajudicia) - виключення заперечення юридичної вірогідності факту, що був раз доведений судом або іншим юрисдикційним органом. Це означає, що обставини, які закріплені в рішенні суду або іншого юрисдикційного органу, можуть бути покладені в основу наступного рішення без їх повторного дослідження. Дія преюдиції не виявляється на стадії розслідування або розгляду юридичної справи, коли окремі факти досліджуються вперше, оскільки преюдиції не є способом доказування фактів. Лише тоді, коли суд або інший юрисдикційний орган у попередній справі вже встановив факти (після перевірки й оцінки їх) і закріпив у відповідному документі, вони вважаються преюдиціальними для наступної справи, що розглядається, тобто встановленими, істинними, які не потребують нового доказування. Наприклад, факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили у цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж особи.

Розрізняють адміністративні, кримінально-правові і кримінально- процесуальні преюдицїї, які застосовують залежно від їх значення для справи, що розглядається.

Правові преюдицїї, аксіоми, фікції виконують певну роль в організації, стабілізації і повноцінному функціонуванні правової системи суспільства.

Розділ 20. БЕЗПОСЕРЕДНЯ РЕАЛІЗАЦІЯ І ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

§ 1. Реалізація норм права, її поняття та основні ознаки

Реалізація норм права - втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб’єктів права, у їх практичній діяльності. Її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати норми права, що містяться в приписах законів та інших нормативно-правових актів, у судових прецедентах, нормативно- правових договорах та інших джерелах (формах) права означає добровільно втілити їх у життя - у суспільні відносини, поведінку громадян. Без реалізації (здійснення) право втрачає свій соціальний зміст і призначення. Ш. Монтеск’є писав: «Коли я вирушаю в яку-небудь країну, я перевіряю не те, чи гарні там закони, а те, як вони здійснюються, оскільки гарні закони зустрічаються скрізь»[58].

Ознаки реалізації норм права:

1) правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права (неправомірні дії, вчинення правопорушення не можуть вважатися реалізацією норм права);

2) соціальна корисність дій - їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини;

3) процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу (стадійності) діяльності суб’єктів права;

4) вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб’єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принципам права;

5) забезпеченість державою процесу і результату реалізації права.

Норми права втілюються в життя відповідно до їх призначення: логічні (класичні) норми діють безпосередньо, спеціалізовані (нетипові) норми (загальнозакріплені, установчі, прогностичні, декларативні, дефінітивні, темпоральні, тощо) - через системні зв’язки з логічними нормами в якості їх помічників у регулюванні суспільних відносин, поведінки людей.

§ 2. Форми і способи безпосередньої реалізації норм права

Поняття «реалізація права» охоплює кілька форм і способів впливу на поведінку суб’єктів права.

Класифікація форм реалізації норм права за складністю і спрямованістю дій суб’єкта:

• проста, безпосередня (без участі держави) - додержання, виконання, використання;

• складна, опосередкована (за участю держави) - застосування.

Способи безпосередньої реалізації норм права:

•додержання {заборон) - стримування від дій, заборонених

юридичними нормами, суворе додержання встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля в місті - 60 км за годину). Передбачає пасивну поведінку суб'єкта - незалежно від його бажання;

• виконання {обов’язків) - вчинення активних дій, що наказуються нормами права, в інтересах правомочної сторони, виконання обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення і подання до податкової адміністрації декларації про доходи). Передбачає активну поведінку суб’єкта - незалежно від його бажання;

• використання {дозволів) - використання можливостей, наданих правовими нормами, здійснення суб’єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, використання права на вищу освіту). Передбачає як активну, так і пасивну поведінку.

Форми реалізації норм права залежно від юридичного забезпечення:

• через загальні правовідносини - реалізація норм права на загальних умовах безпосереднього наділення певних осіб суб’єктивними юридичними правами та обов’язками як учасників правовідносин. Тут не потрібні додаткові юридичні факти, крім наявності суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, що виникають на підставі норми права, загальної для всіх осіб, котрі підпадають під її дію (право громадян на судовий захист);

• через конкретні (індивідуальні) правовідносини - реалізація норм права, що потребує, крім загальних умов наділення певних осіб суб’єктивними юридичними правами й обов’язками як учасників правовідносин, ще й наявності конкретних юридичних фактів, котрі зазвичай мають індивідуалізований характер (конкретні правовідносини договору постачання передбачають, крім наявності суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, ще й додаткового юридичного факту - акту про постачання товару однією стороною іншій на умовах договору).

Форми реалізації норм права залежно від кількості суб’єктів:

[58] Монтескье Ш. Избранные произведения,- М., 1955.- С. 318.