Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

За характером індивідуальних приписів: уповноважувальні (дозволяючі), зобов’язувальні, забороняючі.

§ 8. Правозастосовна техніка

Правозастосовна техніка - вид юридичної техніки, що визначає специфіку юридично-технічної будови актів правозастосування за допомогою уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), набору сучасних технічних засобів (у тому числі комп’ютерної техніки), стандартів діловодства та спрямована на забезпечення законності і обґрунтованості винесених юридичних рішень.

Ознаки правозастосовної техніки:

1) є комплексом уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), що є похідними і залежними від нормотворчої техніки;

2) визначається компетенцією суб’єктів правозастосування щодо використання цих правил і прийомів, забезпечення процесу індивідуалізації та конкретизації нормативних положень; уміння обирати оптимальну композицію (будову) правозастосовного акта;

3) передбачає наявність у правозастосувача сучасних технічних засобів (у тому числі комп’ютерної техніки), а також його володіння стандартами діловодства;

4) виключає помилки при складанні правозастосовних актів, оскільки кожна помилка позначається на долі людини (підсудного, підслідного, підозрюваного чи просто клієнта);

5) забезпечується різноманітними організаційними і нормативно- правовими засобами;

6) відображає особливості процесу правозастосування;

7) впливає на дієвість правового регулювання, на створення умов для реалізації суб’єктами прав і обов’язків, їх правового статусу.

Завдання правозастосовної техніки: формування єдиної системи організації підготовки правозастосовних актів; розроблення правил створення конкретних видів правозастосовних актів; повне якісне та оптимальне перетворення акта-волевиявлення на акт-документ; передбачення можливих колізій та прогалин; прогнозування наслідків правозастосування.

Види правозастосовної техніки: слідча, прокурорська, нотаріальна, адвокатська та ін.

Вимоги до правозастосувача при складанні акта: знання принципів і атрибутів діловодства, особливостей композиційного розміщення структурних частин правозастосовного акта; дотримання логічної послідовності у викладенні всіх його елементів; чіткість у формулюваннях акта з метою уникнення різночитання і попередження помилок, пов’язаних з ним при його виконанні; уміння ефективно використовувати стандарти документації, аудіо та відеозапису; володіння юридичною мовою право- застосовних актів. Адже офіційні документи, укладені правозастосувачем, породжують певні правові наслідки, утворюють юридичний стан та спрямовані на регулювання конкретних суспільних відносин.

Вимоги до реквізитів правозастосовного акта: назва органу, що застосовує право; прізвище відповідальної особи (якщо орган колегіальний, то вказується його склад); прізвища осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов’язковою).

Вимоги до змісту правозастосовного акта: опис діяння, що стало предметом розгляду: наведення доказів вчинення діяння конкретною людиною. Так, слідчий у процесі розслідування справи стикається з різними сферами життя (торгівлею, промисловістю, наукою тощо), знайомиться з професійною (неюридичною) термінологією, і при включенні таких термінів до тексту обвинувального вироку, щоб точніше передати суть справи, змушений іноді вдаватися до пояснення (але не надмірного) окремих понять, явищ, процесів. У тексті документів слід навести й норми законодавства. Прокурор, наприклад, повинен вільно володіти актами прокурорського реагування залежно від їх характеру, ступеня небезпеки, а також реагування на виявлені обставини, що виключають обвинувачення (протест, ухвала, розпорядження, постанова).

Будова (композиція) правозастосовних актів, що є зовнішньою організацією їх тексту, залежить від змісту, характеру, призначення актів. Вона може відрізнятися значною своєрідністю залежно від компетенції суб’єкта застосування і виду акта. Специфічність судової, слідчої, прокурорської діяльності відображається на їх техніці, зокрема композиції актів.

Зазвичай (але не без винятків) будова (композиція) тексту право- застосовних актів складається з таких частин:

1) вступна - назва акта; назва органу, який його видає; місце і час його винесення; учасники справи та особи, на яких поширюється акт; кілька слів щодо змісту (теми) питання;

2) мотивувальна - опис встановлених у справі юридично значущих фактів з посиланнями на джерела, що підтверджують докази; аналіз доказів; їх оцінка; юридична кваліфікація фактів; обґрунтування вибору правової норми, яка реалізується;

3) результативна - виклад актів владного рішення (основних і додаткових приписів) індивідуального характеру з указівкою взаємних прав і обов’язків суб’єктів, що можуть (повинні) реалізувати норму права. Згідно зі ст.ст. 333-335 КПК України вирок суду має складатися з трьох частин - вступної, мотивувальної, результативної.

Хоч юридична сила правозастосовних актів має похідний характер від юридичної сили нормативно-правових актів, однак похідна властивість не позбавляє їх владної можливості породжувати юридично значущі наслідки - спричиняти виникнення, зміну або припинення правовідносин.

§ 9. Прогалини в законодавстві та способи їх подолання. Аналогія закону. Аналогія права. Субсидіарне застосування норм права

Прогалини у законодавстві - повна або часткова відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини.

Причини виникнення прогалин у законодавстві:

1) невміння відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що потребують правового регулювання і можуть бути врегульовані правом;

2) відставання нормотворчості від розвитку суспільних відносин як наслідок невміння передбачити появу нових життєвих ситуацій;

3) наявність деформацій у процесі нормотворчості, спричинених, наприклад, лобіюванням голосування в парламенті в інтересах певних бізнесових груп;

4) технічні помилки законодавця, допущені при розробці нормативних актів та застосуванні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в законодавстві виникають зазвичай там, де існує: а) неповнота правових норм; б) суперечність норм однакової юридичної сили, коли одна з них «знищує» іншу; в) повна відсутність правової норми[59].

[59] Не можна вважати прогалинами в законодавстві такі випадки: 1) кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно утримується від прийняття норми, виносить вирішення справи за межі законодавства; 2) свідоме винесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосувальними та іншими правовими актами.