Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви просили про зустріч, — сказав Оппенберґ, — отже, маєте новини.

— Це як сказати... У будь-якому разі, ви маєте звикати до думки, що «Вражений блискавкою» ви будете знімати з іншою провідною актрисою.

Оппенберґ помітно зблід.

— То вона... що?... Що ви дізналися? Водій таксі упізнав чоловіка, який її забрав?

Рат заперечно похитав головою.

— На жаль, ні. Я досі нічого конкретного не знаю. Але все свідчить про те, що з нею щось сталося, або, щонайменше, вона була змушена різко змінити плани.

— Як ви до такого дійшли?

— Пам’ятаєте про її останню поїздку на таксі? Перш ніж у Вільмерсдорфі її зустрів отой незнайомець, вона відвезла багаж на станцію «Зоопарк» і залишила в камері схову.

— І що?

— Багаж іще досі там.

По цих словах Рата Оппенберґ нескінченно довго жував шматочок хліба, який перед тим намастив маслом і поклав у рот.

— Як ви це пояснюєте?

— Жодного уявлення, — відповів Рат. — У будь-якому разі, малоймовірно, що Вівіан мала намір залишити валізи на три-чотири тижні в камері схову на станції «Зоопарк». Сталося щось несподіване, — Рат зробив паузу. — І я боюся, нічого хорошого.

Оппенберґ мовчки закурив. Рат зауважив, що продюсер не очікував поганих новин. Кельнер приніс закуски, але Оппенберґ їх не торкнувся.

— Дідько його бери! — вилаявся він раптом. — Я кохаю цю жінку, ви розумієте? Аж тут вона просто зникає — щезає, як дим. А тепер ви мені кажете, що я маю чекати на найгірше.

— Чому неодмінно найгірше? Я сказав тільки, нічого хорошого. Ймовірно.

— Облиште! Ви вже списали її на видаток!

— Боюся, я не зможу виконати ваше замовлення. Я не можу повернути вам Вівіан, — Рат сунув долонею по столу зелену банкноту. — У вашому конверті була одна зайва картинка, — сказав він.

Оппенберг зрозумів і, не вагаючись, забрав п’ятдесятку.

— Воля ваша, — сказав він. — Можливо, ви зможете, принаймні, подбати, щоб ваші колеги не діймали мене безнастанно через Фелікса. Я сказав цьому вашому Бьому, що ми з Кремпіном порвали будь-які стосунки, але він, здається, вірить наклепам Белмана, що я підіслав до нього диверсанта і вбивцю.

Рат знизав плечима.

— Боюся, я не так багато можу зробити. Мене вивели зі слідчої групи. Я можу лише порадити вам бути обережним. Якщо ви хочете зберегти свою причетність до цієї справи в таємниці — гаразд, я вам не завдам удару в спину. Однак не треба недооцінювати поліцію! Щойно вони заженуть вашого хлопця на слизьке...

— Фелікс не здасть мене, він завжди був мені відданим. Крім того, перш ніж допитати, нехай вони знайдуть його.

— Як гадаєте, він, можливо, знайшов нову схованку десь у Грюневальді? Може, в лаубеколонії? Ви не знаєте, у когось, він би міг там знайти притулок?

— Не треба так багато питань одночасно, бо я не знаю, на яке відповідати найперше.

— На те, на яке маєте відповідь. Ви знаєте Кремпіна. Допоможіть мені. Мої колеги вважають, що він убивця, преса теж вважає його вбивцею. Я єдиний, хто вірить у його невинність. Для нього буде краще, якщо його знайду я, а не хтось із моїх колег.

Оппенберґ, здавалося, замислився над словами Рата.

— А звинувачення в диверсії? — запитав він. — Якщо Фелікса знайдете ви, зможе він вийти сухим із води?

— Він не зможе геть уникнути відповідальности, — похитав головою Рат. — Якщо він хоче виправдатися щодо вбивства, то мусить узяти на себе задум саботажу.

— Сподіваюся, моє ім’я можна буде вивести з гри?