Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На жаль, це неможливо! — молодик зробив поважну міну. — Або номером три сім нуль сім, або судова постанова, в іншому разі все має лишатися на своєму місці. Правила — це правила.

— А якщо оглянете ви, і стисло доповісте мені...

— Суворо заборонено! Як ми можемо розпоряджатися чужим багажем без відома наших клієнтів?

Він видавався обуреним, але потім знову засміявся і підморг­нув Рату.

— Не хвилюйтеся, комісаре! Трупа у валізах немає, бо на цей час ми б його уже носом почули!

Рат нічого не відповів. Ввічливо подякував й подався в станційний ресторан. Залишалося достатньо часу, щоб випити кави.

Були тільки кавники[35]. Та, принаймні, кельнер утримався від коментарів щодо друкарської машинки на столі і не заперечував проти того, що Рат забрав на свій стіл увесь стос газет. Відвідувачів було мало — більшість берлінців перед восьмою ранку в дорозі не мають часу на каву. Надто, коли її треба брати цілими кавниками.

За голими деревами в зоопарку сонце повільно пересувалося за ріг. Погода обіцяла гарний день. Рат гортав газети. Похорон Весселя супроводжувався непривабливими сценами навколо процесії. Але тяжких випадків не сталося, попри те, що комуністи люто провокували націоналістів. Дякуючи Ґрефу, він мав змогу уникнути цього клопоту! Упродовж останніх днів детективові нерідко випадало терпіти за свого начальника, подумав Рат, треба не забувати цього і показати партнерові, як він його цінує.

Відставка міністра внутрішніх справ Гжезіньскі вже не була першочерговою темою для «Берлінер Блаттера», натомість у заголовках з’явилися міркування щодо ймовірної кризи уряду. То, може, велика коаліція не була такою стабільною, як твердив Рат-старший, переконаний вічний центрист? Далеко не всі центристи так добре вміють порозумітися з соц-демами, як керівник кримінальної поліції Енґельберт Рат, який великою частиною своєї кар’єри завдячував саме їм.

У справі Вінтер газети найперше покладалися на спекуляції — здебільшого, на версію Белмана про саботаж, але Оппенберґа не згадували. Рат був упевнений: преса обережна, тому що Белман, нашіптуючи журналістам ім’я свого ненависного конкурента, либонь, суворо додавав: «Але ви це дізналися не від мене». Так чи інакше, припущення цвіли на шпальтах буйним цвітом. Воно й не дивно, зважаючи, що з Управління не пролунало жодного нового слова. Зараз Бьом провадив розслідування в такий спосіб, який газетярям було б найзручніше коментувати, але чи він того не вмів, чи не бажав будь-що розповідати журналістам. Оберкомісар також не зажив у них великої прихильности. Рат був задоволений, відзначивши, що більшість репортерів поліційної хроніки називали Бьома в своїх статтях комісаром, хоча напевне знали його справжній ранг. Це неабияк мало б розлютити Бульдога.

Наближався час зустрічі. Рат допив порцію кави, а решту залишив у кавнику, залишивши мінімальні чайові. Натомість, кельнер може допити каву, якої було забагато для клієнта.

Вайнерт прибув хвилина в хвилину, годинник на станційній площі показував пів на восьму, коли «Б’юїк» загальмував саме під знаком зупинки. Журналіст вийшов з машини, не вимикаючи мотор. Вони мусили швиденько рушати, бо водій автобуса обурено засигналив, показуючи, що «Б’юїк» злочинно припаркувався на зупинці громадського транспорту.

— Куди тобі їхати? — запитав Рат.

— Назад, на Нюрнберґерштрасе. Завези, і там мене позбудешся.

Зупинивши перед домівкою Вайнерта, Рат попрощався з журналістом і залишився в машині. Побачивши вхід у сусідній будинок, він пригадав, як вони з Шарлі ховалися там колись від Бенке. Давно це було!

До Замку він прибув одразу після дев’ятої. З коричневим шкіряним портфелем під пахвою Рат почувався схожим на страхового агента. Зазвичай на роботу він не брав із собою нічого, крім капелюха, пальта і службової зброї.

Еріка Фосс уже чекала на нього.

— Осьде ви! Пане комісаре, ви не повірите, що тут діється! Оберкомісар Бьом...

— То зателефонуйте Бьому і скажіть йому, що я на місці. Я маю на увазі... Зачекайте мить — спершу я маю зшити кілька документів.

— У вас залізні нерви!

— Не без того. Зрештою, я офіцер кримінальної поліції. Ґреф уже там?

— Уже пішов. О дев’ятій нарада в малій конференц-залі. Для всіх, хто працює над справою Вінтер...

— А Геннінг і Червінсксі?

— Бьом доручив їм вести спостереження на Ґерікештрасе.

— Ви тут цілковито в курсі справ.

— Хтось таки мусить якось зводити все докупи, пане комісаре.

На личку під білявою гривкою промайнула кисла посмішка.

— Тоді... стривайте лишень... Зберіть мені, будь ласка, докупи оце.

Він дістав із портфеля звіт, який учора надрукував на машинці Вайнерта. Вона ввічливо кивнула, дістала з шухляди новенький зшивач і потягла до себе великий пробивач.

— Решта документів, пов’язаних зі справою Вінтер, десь тут? — запитав Рат, стиснувши пальцями аркуші й акуратно підсуваючи їх під удар пробивача.