Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Завжди напоготові, — позіхнув Рат.

— Тут, у гаражі, хоча б телефон є. Потім, з дороги, знову складно буде задзвонити. То я можу зробити для наших стражів закону і порядку?

— Не можете колись приїхати до Управління? Я хочу показати вам кілька світлин. Можливо, ви впізнаєте людину, яка зустрічала Вівіан Франк.

— Сьогодні зранку навряд. Як щодо дванадцятої? А може, пів на дванадцяту, бо мені до Алекса їхати — це треба пів міста перетнути.

— Пів на дванадцяту — це просто чудово. Я вас почастую ланчем в «Ашинґері».

— А де я діну свій сандвіч із дому?

— Маєте час про це поміркувати. — Рат мусив зосередитися, щоб не показати свого роздратування. — І ще одне, пане Зільке... Я маю до вас іще одне запитання. Коли ви того разу відвозили пані Франк, що ви зробили з її багажем? Наскільки мені відомо, у неї з собою було кілка великих валіз, мабуть, ви не залишили їх просто на тротуарі в Гогенцоллердам?

— Ні, точно, ні. Я знаю, до чого ви хилите. Але жодної підказки чи нової адреси я не можу вам дати. Той багаж ми попередньо відвезли. Тепер, коли ви запитали, я пригадав: з Кайзердам ми спершу поїхали до станції міської залізниці «Зоопарк», і там я знову змушений був тягати її валізи, і лише потім ми поїхали у Вільмерсдорф.

— То куди ви віднесли валізи? На перон? До якогось поїзду?

— Ні. Ми їх лишили на вокзалі в камері схову.

— Ви не пам’ятаєте, який номер отримала пані Франк?

— Оце ви пожартували! — зайшовся Зільке сміхом, схожим на сухий кашель. — Якби мені такі здібности, я був би артистом вар’єте по нічних клубах, а не на таксистом!

— Гаразд. Побачимося сьогодні опівдні. Щасливої путі!

— І вам на все добре.

Рат поклав слухавку і на мить замислився. Власне, чому ні, подумав він і набрав номер.

На свій подив, чекав він лічені секунди.

— Бенке.

— Пана Вайнерта, будь ласка.

— Це знову ви? Чи то не ви вчора дзвонили?

Рат нічого не відповів.

— Боюся, пан Вайнерт іще спить.

— То розбудіть його. Я у важливій справі.

Упіймати Вайнерта з однією з його дівуль хазяйці квартири було б складно: він зазвичай виставляв їх геть посеред ночі, коли Бенке міцно спала чи бувала така п’яна, що нічого не могла почути. Але дозвіл розбудити його о такій порі мав неабияк потішити її каверзну душу, подумав Рат.

Вайнерт, геть заспаний, озвався радше позіханням, ніж голосом:

— Та-а-ак?...

— Треба перенести зустріч.

— Ґереон?

— Ти в здоровому глузді, що так голосно викрикуєш моє ім’я? Хочеш, щоб Бенке тебе геть розлюбила?

— Навіщо ти мене витягнув із ліжка серед ночі?

— Рано вранці. Твоя хазяйка давно вже на ногах.