Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти пишеш сценарії?

— Та тільки доля їхня нещаслива. Я жодного не продав. Утім, кілька з них лежать на робочих столах продюсерів і чекають, коли хто-небудь їх розгорне. Проблема в тому, що, коли ти не маєш імені, жодна свиня не прочитає твій рукопис, а ти не матимеш імені, доки твої сценарії не перейдуть на екран. Це вадливе коло розірвати дуже непросто.

— Я міг би тебе познайомити з кількома продюсерами, — запропонував Рат.

— Ти серйозно?

— Белман навряд чи прислухається до моєї рекомендації, але, можливо, я міг би чогось досягти з Манфредом Оппенберґом. А якщо тебе захоче Оппенберґ, то Белман, імовірно, тобою зацікавиться.

— Звучить привабливо, — сказав Вайнерт.

— Що, якби ти, натомість, познайомив мене з тим Гайєром?

— Ти що, гадаєш, він цілеспрямовано пише сценарії, за якими розробляються вбивства?

— Ні, я сподіваюсь, що він, можливо, міг би щось розповісти про витоки суперництва між Белманом і Оппенберґом.

Вайнерт кивнув:

— Я подивлюся, що можна зробити. Моя черга частувати.

Вайнерт клацнув пальцями в бік Шорша. Господареві «Трикутника» жест не сподобався, але журналіст перебував у надто ейфорійному стані, щоб це зауважити.

Додому Ратові простувати було не надто далеко — проминути одне перехрестя, і вже на місці. За кілька хвилин, з важкою машинкою перед грудьми, на якій балансували сценарій, графік зйомок і дві бобіни кіноплівки, він перетнув подвір’я на Луїзенуфер.

Заходячи в будинок, він помітив, що в поштовій скриньці на нього чекає пошта. Однак спершу він мав занести у квартиру речі. Він насилу спромігся витягнути ключі з кишені пальто так, щоб не розгубити свій вантаж.

Ґереон поставив на кухонний стіл друкарську машинку, поруч поклав касети і папери. Тоді знову спустився і перевірив поштову скриньку. Два конверти без поштового штемпеля нагадали про конверт із п’ятьма тисячами марок у вересні. Він розірвав перший ще на сходах. Грошей там не було. Глянцеві світлини з усміхненими чоловічими обличчями — Оппенберґ роздобув обіцяні фото. У конверті була також купюра у п’ятдесят марок — хворе сумління продюсера.

Другий лист був більш офіційним. Рат розпечатав конверт на кухні й упізнав офіційний бланк Управління поліції. Лист від Бьома!

«Оскільки не видається можливим зв’язатися з вами через звичайні офіційні каналами, ми послуговуємося цим незвичним засобом, щоб повідомити, що розслідування смерті Бетті Вінтер зараз провадиться під керівництвом оберкомісара Вільгельма Бьома. Після отримання цього листа негайно зверніться до юридичного підписанта».

Юридичним підписантом був Вільгельм Бьом. Ернст ґеннат підписав лист ліворуч. Тож Бульдог уже наклепав на нього Будді.

Ґеннат застерігав його від одноосібництва, але хіба Рат мав за що собі дорікати в цьому розумінні? Він завантажив роботою Ґрефа, Червінскі й Геннінга, подав у розшук підозрюваного, долучив судову медицину й криміналістів. А що Бьом виявився надто дурним щоб його знайти, це не Ґереонова проблема! Він, Рат, не є одним із тих бюрократів поліцейського корпуса, які сидять у зручних кріслах — він працює в польових умовах, на вулиці. Правду треба знаходити там, де відбуваються злочини, а не в течках поліційного досьє.

Рат кинув лист від Бьома в сміттєвий кошик, повісив пальто і шапку на вішак, зайшов у вітальню, поставив платівку, знайшов папір у комоді, дістав відкорковану пляшку коньяку з буфету і, повернувшись на кухню, заклав перший аркуш у машинку.

Почати було не просто — йому не йшла з думок Шарлі. Чи варто було побиттям Бреннера влаштовувати собі неприємності? Звісно ж, варто. Варто було набагато більшого, геть різних речей.

Рат прогнав сторонні думки черговим ковтком коньяку і повернувся до свого звіту.

Слово за словом лягали на папір друковані рядки. Поволі, поволі він посувався вперед. Завтра йому не відірвуть голову. Бьом змушений буде визнати, що комісар Рат виконав гарну роботу — що слідча група комісара Рата виконала хорошу роботу. Учора він привіз ЕД у Герікештрасе, сьогодні знову — на «Терра Фільм». Одноосібництвом це все назвати було б несправедливо!

Кілька разів дзвонив телефон, але Рат не знімав слухавку. Купка зім’ятих аркушів на підлозі росла, пляшка коньяку порожніла. Його знадобився весь день пополудні й цілий вечір, він переривав роботу тільки на переміну платівок і на скромну вечерю. Ґереон почувся в добрій згоді з собою тільки коли поклав останній аркуш на тепер уже доволі солідний стос паперу. Пляшка коньяку була порожня. Щось йому підказувало, що цієї ночі він не матиме жахів.

Вівторок. 4 березня 1930 року

Ґереон встановив будильник на ранню годину, але розбудив його зранку не будильник, а телефон. Рат подивився на циферблат. Чверть на шосту! Хто в цілому світі може йому дзвонити о такій порі?

Він повернувся в ліжку на інший бік, але телефон не вгавав. То був хтось наполегливий. Рат підвівся з наміром висловити абонентові все, що він про нього думає. Однак це виявився той, до кого Рат мав виявити делікатність.

— Дружина переказала, що ви хотіли терміново зі мною поговорити?

— Пане Зільке! Радий чути вас! — Голос Рата пролунав далеко не так бадьоро і радісно, як йому хотілося. — Хоча година трохи рання...

— Я намагався додзвонитися вчора по шостій вечора, та, на жаль, ніхто не відповідав. Тоді я подумав собі: Фрідгельме, ану лишень спробуй перше, ніж почнеться твоя зміна — поліція ж на ногах з самого ранку, відома річ.