Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вона й лягла вчора трохи раніше за мене.

— Я телефоную щодо машини. Що, якби ти повернув її мені на півгодини пізніше, ніж ми домовлялися...

— Супер! Тоді я зможу сьогодні ліпше виспатися!

— ... і не сюди. Ми зустрінемося на станції «Зоопарк», тобі це ще й ближче.

— Без проблем. Не забудеш узяти з собою машинку?

— Я не дуже хотів би тягнути цього монстра через метро. Не можу я віддати її тобі пізніше? Сьогодні ввечері?

— Ми зараз говоримо про мій робочий інструмент. Якщо я міг привезти машинку поїздом метро, ти теж можеш це зробити. А інакше, бери таксі.

В результаті, о пів на сьому ранку Рат стояв із радикально чорним «Ремінгтоном» та коричневим портфелем під пахвою у відділенні зберігання багажу на станції «Зоопарк» і почувався цілковитим ідіотом. Особливо, коли молодик за прилавком запропонував здати машинку на зберігання, а Ґереон відмовився.

— А, розумію, ви просто вивели свою кохану на прогулянку, — сказав хлопчина. — Вам би варто її вигулювати на шворці, щоб не носити цілий час на руках.

Рат зберігав незворушний вираз обличчя.

—Мені потрібна інформація, — сказав він, ставлячи машинку на прилавок, щоб витягти своє посвідчення.

— Хто б собі таке уявив! У поліції тепер мобільні офіси? А куди ж ви пакуєте злодіїв, коли упіймаєте? У портативну буцегарню?

— Такому дотепнику, як ви, треба у вар’єте виступати...

— Моя давня мрія.

— ... але тупа прусська поліція абсолютно позбавлена почуття гумору. Тому притримайте свої дурні жарти для прослуховування у «Вінтерґартені»[34]!

— Так, так, я чув. Поліція нещодавно заборонила гумор?

Рат показал дотепникові світлину Вівіан Франк.

— Ви пригадуєте цю жінку?

— Хто ж її не пригадає! — У молодика раптом заблищали маленькі очі. — Я бачив її у «Нечестивому»! Божественна! Це ж Франк, правда?

— Ця дама, ймовірно, здала на зберігання кілька великих місць багажу. Це мало бути восьмого лютого, близько десятої ранку. Цей багаж згодом забрали чи ні?

— Тут виникає багато питань, — похитав головою молодик. — То була неділя, здається? Тієї неділі я не чергував. Але я можу перевірити, чи той багаж іще на місці. Насправді, на такий довгий час у нас щось залишають нечасто.

— То перевірте, будь ласка.

— Це може забрати певний час.

— Байдуже, я чекатиму.

— То я ж не про вас непокоюсь, а про клієнтів. Мій напарник з’явиться тільки о десятій.

— Про ваших клієнтів я подбаю. Підіть, тим часом, і перевірте.

— Еге, звісно, друкарська машинка є, — не вгавав молодик, — з нею, заповнювати бланки не проблема.

Він ще на мить задумався, чи не спаде на думку щось дотепніше, але потім махнув рукою і зник за дверима в заднє приміщення, освітлене неоновими лампами. На станції все шло, як завжди: прибували і рушали поїзди, пересувалися пасажири, але ніхто не повертав до відділення зберігання багажу. Молодик повернувся за п’ять хвилин. Без валіз, натомість із стосом карток, яку розклав на прилавку поруч із машинкою.

— Це все, що зберігається більше двох тижнів. Подивімося... — Він переворушив купку карток і знайшов потрібну. — Є таке. Восьме лютого. Три предмети багажу прийнято о дев’ятій п’ятдесят чотири. Номер три сім нуль сім. Забрати його стане тепер власниці недешево.

— Я можу оглянути багаж?