Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона злякано сахнулася.

— Пане вахмістре! Звідки ж мені було знати! Якщо іще треба розмовляти, то прошу, будь ласка.

Її благання пролунали настільки розпачлио, що Рат насилу стримав сміх.

— Гаразд, забудьмо це прикре непорозуміння, — мовив він надзвичайно серйозно. — Але в майбутньому ставтеся більшою повагою до роботи поліції.

— Авжеж! Неодмінно! — жінка притиснула до грудей парасольку і торбинку і зробила на місці «кругом марш», напевне, радіючи, що їй пощастило уникнути арешту.

Вайнерт з’явився вчасно. Він стояв перед станцією метро Віттенберґплац і виділявся з усього натовпу — єдиний із друкарською машинкою під пахвою. Перехожих анітрохи не зачіпав його дивний вигляд: Рат іноді думав, що навіть побачивши п’ятиногого триметрового велетня, що прогулюватиметься Тауенціном[33], досвідчений берлінець щонайбільше здивовано підніме брову — за умови, що велетень рухатиметься достатньо швидко. Єдиною породою людей, яка негайно привертала увагу і викликала невдоволення берлінців, були вічно здивовані провінціали, чужі в неспокійному темпі цього міста. Вони надміру повільно пересувалися, на додачу постійно зупиняючись, щоб щось роздивитися, і тим щосекунди загрожували порушити безнастанний столичний поспіх. Це місто було нещадним до прибульців. Це Рат відчув на собі, щойно сюди перебався: велике місто або поглинало в перші тижні і включало у свій організм, або безжально випльовувало.

Рат повернув на Тауенцін, зупинився на червоне світло коло універмагу «КаДеВЕ» і посигналив. Щонайменше з десяток людей озирнулися. Вайнерт упізнав авто і поквапився в його бік.

Рат рушив, щойно журналіст опустився на пасажирське сидіння.

— Привіт, серденько, — привітався Вайнерт із автівкою, пестячи приладову панель, — сподіваюся, цей хлопець добре до тебе ставиться.

— Якби я тоді знав! Якби знав, що розриваю любовний зв’язок, купуючи твою машину...

— Якби ти знав, скільки сліз я виплакав.

— Схоже, ти відданіший машинам, а не жінкам.

— Можливо, — знизав плечима Вайнерт. — З іншого боку, жінку я ніколи не продавав.

Він засміявся, і Рат покірно відповів йому трохи кривою посмішкою.

— Ти шкодуєш про це? — запитав комісар. — Я гадав, що зробив тобі послугу.

Вайнерт втратив великі гроші на біржі за кілька тижнів до Різдва, а незабаром по тому — ще й посаду редактора. Рат влаштував собі різдвяний подарунок, купивши авто в невдахи і тим допоміг другові, якому терміново потрібна була готівка, щоб викараскатися з неприємностей. Так він витратив частину з п’яти тисяч марок, які знайшов у своїй поштовій скриньці одного чудового дня наприкінці літа.

— У будь-якому разі, я радий, що тепер ти маєш «Б’юїк», і що я час від часу знову бачу його.

Вайнерт вчепився в поручень, коли Рат на максимальній швидкості круто повернув на Бюловбоґен.

— Навіщо тобі друкарська машинка? — за якийсь час поцікавився він.

— Я взяв роботу додому.

— Це що ж, знову та сама історія? Ти не можеш показатися в Управлінні?

Вайнерт був кмітливішим, ніж можна було припустити з його вигляду.

— Ти й сам працюєш удома, — відказав Рат.

— Так, тому що я був задорогим для свого видавця. Тепер я продаю більше історій за менші гроші, і він навіть не мусить більше платити за опалення для мене.

— Важкі часи.

— Кому ти це кажеш?... І тому я сподіваюся, що ми зможемо відновити свою співпрацю.

Він вказав на дві касети з кіноплівкою на сидінні, поруч із машинкою.

— Це твоя справа?

— Речовий доказ, — кивнув Рат. — Смерть Вінтер на целулоїді.

— Вони зняли це на плівку?!