Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Саме так є. Іноді, принаймні.

— То в тебе щось є? Мені б згодилося щось ексклюзивне. Бажано — сенсація. Гонорари знову сплачуються. Подивимося, що можна зробити. Чи не ти розплутуєш історію з Вінтер? Оце було б щось!

— Тебе цікавить?

— Мене цікавить усе, що обговорюється в суспілстві.

— Я насправді не так багато з цього приводу маю. По щирості, я телефоную з іншого.

— Ти хотів би сюди повернутися?

— Ніт фер кухе.[32]

— Що?

— Це по-кельнськи.

Перше ніж Рат спромігся додати щось іще, у нього над головою пролунало різке грюкання. Він обернув голову. Хтось стукав у вікно телефонної кабіни — не Бьом, не Бреннер, а якась жінка. Похмура фурія, що, либонь, була юною вродливицею за часів кайзера, якщо взагалі колись була юною. Вона грюкала по склу держаком парасольки і показувала на знак над апаратом, який однозначно застерігав: будьте стислими, поважайте до тих, хто чекає на свою чергу. Рат кивнув їй на знак згоди і зробив заспокійливий жест.

— Ґереоне?

— З твого дозволу, я не ходитиму околяса: мені потрібна твоя машинка.

— Ти жартуєш? А що іще тобі дати? Машинка — це мій робочий інструмент, рятує від голодної смерти!

— Я не прошу мені її продати. На один тільки день.

— Коли?

— Сьогодні.

— У вас на Алексі машинок немає? Чи в тебе заборона на відвідання Управління?

— Щось на кшталт.

Вайнерт на мить замислився.

— Зустрічна пропозицію, — сказав він нарешті. — Міняймося: друкарська машинка на автомобіль.

Рату не випадало довго думати, він міг перебутися без «Б’юїка» до кінця дня. Щоправда, він іще мав навідатися у Вестгафен і оглянути там виробництво Форда, але це могло зачекати, доки йому не надішлють список імен із Кельна. Фурія тим часом знову постукала у вікно.

— Добре, — сказав Рат, — але завтра зранку «Б’юїк» буде мені знову потрібен.

— Чудово! Тоді, я принаймні, матиму заставу за свою машинку!

— Я заберу тебе з Віттенберґплац.

— Я маю туди пхатися з машинкою під пахвою, чи як ти це собі уявляєш?

— Це одна станція від тебе.

Вайнерт засміявся.

— Можливо, так воно й краще. Зараз Бенке в такому гарному гуморі! Не хочу ставити це під загрозу твоєю появою на Нюрнберґерштрасе.

Фурія знову погрюкала парасолькою по склу. Рат повісив слухавку, і різко розчахнувши двері, показав жінці своє посвідчення.

— Вам відомо, що перешкоджання в роботі поліції є кримінальним злочином? — гримнув він. — Я міг би забрати вас до варти!