Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат кивнув.

— Пишуть, що той нещасний випадок можливо, насправді, виявитися вбивством. Ви вже маєте слід у цій справі?

Рат похитав головою.

— Розслідування тільки починається.

— Маркарде, з вашого дозволу... — Оппенберґ потягнув Рата вбік і повів його до гардеробу.

Тема, на яку повернула розмова, йому явно не сподобалася — надто в присутності сторонньої особи.

— Якщо ви навмисне завітали по мене сюди, у вас мають бути новини, — почав він, чекаючи на своє пальто.

— Це як глянути. Для мене це новина, а для вас, гадаю, нічого нового.

Оппенберґ, здається, замислився над словами Рата, але гардеробник стривожив його думки, подавши продюсерові важке зимове пальто з хутряним коміром, вкупі зі шкіряними рукавич­ками і капелюхом.

— Їдьмо в «Еспланаду», — запропонував, надягаючи пальто. — Там нам не перешкоджатимуть поспілкуватися.

Рат не міг так довго чекати.

— Я розмовляв із Кремпіном, — почав він, переходячи Потс­дамерштрасе.

— Ага, то ви його знайшли!

— Ні, він мене знайшов, — подивився Рат в обличчя Оппенберґу, але не побачив там жодних емоцій. — Він телефонував мені.

— Де він? — поцікавився Оппенберг.

— Не знаю. У будь-якому разі, більше не у вашій квартирі.

— Перепрошую?

— Порожня квартира на Ґерікештрасе. У вашому багатоквартирному будинку. Не вдавайте, буцімто ви цього не знаєте!

— Присягаю вам, пане Рат, я не мав уявлення. Мені належать кілька будинків на цій вулиці. Навіть той, де мешкає Фелікс.

— Облиште! Він хімічив із системою освітлення на ваше замовлення, тож ви дали йому притулок.

— Я справді ні сном, ні духом.

— Пане Оппенберґ, ви й раніше брехали мені, то як я можу вам повірити? Я можу працювати з вами тільки за умови, що можу довіряти!

Рат говорив дедалі голосніше. На них озиралися перехожі.

— Перш за все, опануйте себе, — закликав Оппенберґ. — Обговорімо все як дорослі люди. І не посеред вулиці.

Він узяв Рата за руку і потягнув його по Бельвюштрасе.

— От сядемо в «Еспланаді», вип’ємо для початку по келишку, і спокійно все обговоримо.

Незабаром вони сиділи в ніші готельного бару і чекали на пляшку вина, яке, щойно увійшовши, замовив Манфред Оппенберґ. Схоже, продюсера тут усі добре знали.

— Отже, — почав Оппенберґ обережніше, ніж перед тим на вулиці, — розкажіть спокійно, що вам наговорив Кремпін і чому ви так засмутилися.

— Тому що ви мені збрехали! Ви підіслали свою людину до Белмана з наміром влаштувати саботаж. Кремпін мав завдання затримати зйомки.

— Затримка зйомок це не саботаж.