Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат не одразу знайшов, що відповісти на безцеремонність, з якою Оппенберґ повернувся до свого приватного інтересу.

— Якщо говорити про домовленість, то я виконав зі свого боку більше, ніж ви зі свого.

Оппенберг кивнув і сягнув до своєї внутрішньої кишені.

— Ваша правда, — він поклав на стіл п’ять банкнот по двадцять марок. — Візьміть, це аванс.

Рат дивився на гроші. Вони б йому аж ніяк не завадили — машина обходилася недешево, гроші з конверту, який він знайшов у поштовій скриньці наприкінці літа, значною мірою були витрачені на покупку. Але щось у ньому повставало проти Оппенберґа, який, напевне, вважав, що всі проблеми можна владнати грошима. Він відіпхнув купюри по столу:

— Я гадав, що ми друзі.

Оппенберґ забрав гроші і сховав назад у кишеню.

— Як скажете. Тоді поділіться тим, що ви дізналися про Вівіан Франк.

— Її остання поїздка на таксі, — почав Рат. — Від миті, коли вона вийшла зі своєї квартири.

— Того дня, коли вона поїхала в гори?

— Вона в жодні гори не поїхала. Вона навіть не поїхала на вокзал, хоча спакувала валізи і взяла їх із собою в таксі.

Розповідаючи, він збагнув, що так і не запитав Зільке, таксиста, що сталося з валізами Вівіан Франк. Рат тоді надто зосередився на незнайомцеві, який чекав на розі.

— То куди вона поїхала? — запитав Оппенберґ.

— Вільмерсдорф, Гогенцоллердам. Це вам про щось говорить? Вівіан когось там знає? Актора? Може, продюсера?

Оппенберґ похитав головою.

— У тому районі? Не так, щоб я знав.

— Її хтось там зустрічав. Якщо ви підберете кілька світлин знайомих Вівіан, я можу знову навідатися до таксиста — можливо, він впізнає того чоловіка.

— Це без проблем.

— Гаразд. Я зв’яжуся з вами.

Рат вийшов з-за столу, не пригубивши вина.

Понеділок. 3 березня 1930 року

Демони десь пішли.

Він ніколи не знав, у який момент це станеться. Але наставав час, і вони просто зникали з його снів, так само несподівано, як прийшли.

Він спав спокійно, але прокинувся трохи дочасно, будильник на нічному столику мав ось-ось задзвонити. Рат вимкнув будильник і встав. О п’ятій тридцять він сидів із чашкою кави за кухонним столом і розмірковував. З вітальні стиха долинало фортепіано Дюка Еллінгтона. Він відкрив нотатник і записав, що хотів би зробити впродовж дня. Йому потрібен був насичений графік. Особливо сьогодні. Розенмонтаґ — Трояндовий понеділок. «Слава Кельну! Карнавал!»

Його перший Розенмонтаґ у Берліні. Рат був щасливий, що йому не бракує роботи. Він випив іще одну чашку кави і викурив цигарку, а тоді рушив. Дорогою до Шенберґа він заїхав на бензоколонку на Йоркштрасе і заправив повний бак. На Херускерштрасе він прибув о пів на сьому, і вагався, чи пристойно так рано тривожити людей. Однак виявилося, що вся родина вже розбіглася. Крім матері.

— Я, натомість, мушу вставати раніше за всіх, — похвалилась вона. — Мій Фрідґельм уже вийшов.

Рат дав їй свою картку і попросив переказати чоловікові, щоб терміново подзвонив.

— Скажіть йому, щоб попросив з’єднати з цією лінією, — додав він і записав свій домашній номер. — Найкраще ввечері, з шостої години.

Жінка дивилася на літери й цифри так, наче то ієрогліфи.

— Ми не можемо дозволити собі телефон. А в перукарні внизу беруть два грошики, у Блюма, кровосиса.