Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат пошукав у кишені і, видобувши п’ятдесят пфенігів, поклав монетку в її простягнуту руку.

— На випадок, що не той номер наберете, — пояснив він. — Але я можу покластися на вас? Справа дуже важлива.

— Безперечно, комісаре.

І жінка зачинила двері. «Груба шкуринка, жорстка серцевинка»[23], подумав Рат. Але, либонь, усе перекаже.

У нього ще не було світлин, щоб показати їх таксистові, але питання про багаж не давало Ратові спокою. Адже він мав би його кудись завезти — важко уявити собі, що водій виставив дві важезні валізи просто на тротуар поруч із Вівіан Франк, коли вона вийшла на Гогенцоллерндам.

Він також заїхав зранку в Марієнфельде, де сподівався спокійно пошукати самотужки той дріт, про який згадував Кремпін, та цей план не здійснився. Якщо під час його останнього візиту студію охороняла поліція, то цього разу Рата зупинив приватний охоронець — як у Бабельсберзі, але без уніформи. І набагато дружелюбніший. Чолов’яга приклав вказівний палець до вуст і показав на червоне світло над дверима. Рат кивнув і нічого не сказав. Він уже знав, що звукоізоляція в скляному будинку не ідеальна. Проте він витягнув поліційне посвідчення, і охоронець кивнув йому навзаєм. Рат почастував чолов’ягу «Оферштольцом», і вони мовчки закурили.

Їхні цигарки ще диміли, коли світло над дверима згасло. Рат замало здригнувся, коли раптом до нього озвався абсолютно мовчазний до цього охоронець.

— Зараз ви можете зайти, але спершу загасіть цигарку. Небезпека пожежі.

Рат зробив іще одну затяжку, притоптав недопалок на бетонній підлозі і зайшов у павільйон.

Всередині було щось від будинку з привидами. У кімнаті з каміном усе налаштували як слід, навіть підновили паркет там, де впав масивний прожектор. Однак найбільше Рата вразило, що біля каміна стояли і розмовляли двоє людей. На чоловікові був той самий костюм, що на Вікторові Мейснерові три дні тому, а на жінці — зелена вечірня сукня, точнісінько така, у яку була вбрана Бетті Вінтер у мить своєї смерті.

Підійшовши ближче, Рат вловив уривки іноземної мови, і прислухався уважніше. Двоє акторів розмовляли англійською.

— Оце несподіванка! Не знав, що поліція береться до роботи о такій ранній порі.

Рат обернувся. З темряви під світло юпітерів вийшов Гайнріх Белман і наблизився до Рата.

— Маєте якісь новини? — запитав продюсер, потискаючи Ратові руку. — Чи правильними були мої здогади? Оппенберґ доклав свої брудні руки до цієї трагедії?

— Ви насправді знаєте Вівіан Франк?

— Оппенберґову шелихвістку? До чого це питання?

— Отже ви її знаєте. Ви можете мені сказати, де вона зараз?

— Що вам наплів Оппенберґ? Що я перенаджую в нього його третьосортних актрис? Красно дякую! Така шльондра, як Франк, мені й задарма не потрібна!

— Її «Лють» була доволі успішною...

— Бо вона там вистрибувала напівголою через сценки. Це мотлох! Бетті не було потреби до такого вдаватися! Жодна з моїх актрис цього не робить! Якщо від Оппенберґа тікають дівчата, останнє місце, де варто їх шукати, це в мене!

Рат кивнув. Здається, Белман нічого не знає про місце перебування Вівіан Франк. Час змінити тему:

— Насправді я тут з іншої причини. Я маю ще раз поговорити з паном Люденбахом, і уважніше оглянути місце, де був тоді встановлений прожектор.

— Ви не можете цього робити під час зйомки, — запротестував Белман.

— Правильно. Ось чому ви не заперечите проти невеличкої перерви.

— На скільки часу? Ви знаєте, ...

— «... час — це гроші», — закінчив речення Ґереон. — Для мене теж. Тож не барімося. Де ваш головний інженер з освітлення?

Белман знехтував із подальших заперечень і покликав Дреслера, який саме розмовляв зі звукорежисером.

— Ми на деякий час робимо паузу, — повідомив режисерові продюсер. — Комісар хоче знову видертися з Люденбахом на освітлювальні риштовання.

Дреслер хотів було заперечити, але побачивши вираз обличчя Рата, замовк, і знову зник у мороці павільйону. Два актори вийшли з декорацій і наблизилися, зацікавлені тим, що відбувається.

— What’s going on?[24] — запитав актор.