Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І до маси тіла, — почувся зсередини машини голос Геннінга.

— А ти прийшов суто, щоб подбати про своїх людей?

— Ні, у мене є одна ідея. Ви наминайте рагу і пильнуйте тут. А я зараз повернуся.

Під знаком питання були два будинки. Рат обрав для початку той, що ліворуч. Почав просто з першого поверху. Йому відчинив сивий чоловік. Підозріливо подивився на прибульця.

— Кримінальна поліція, — представився Рат.

— Чого вам іще треба! — сходу перервав йому чоловік. — Я нічого не бачив, я вже казав це вашим! Я не сиджу пів дня при вікні і не давлюся на той будинок!

— Я не про будинок через дорогу, а про ваш будинок, — уточнив Рат, доброзичливим тоном. — Ви не помічали щось незвичне? Особливо продовж останніх двох днів?

Чоловік сердито подивився на нього.

— Ні, — сказав, і зачинив двері.

На решті поверхів результати опитування не відзначалися більшою продуктивністю: попри те, що мешканці там виявилися більш приязними, інформація була аналогічно вбогою. Йому не трапився ніхто, кого Рат міг запідозрити в наданні притулку Феліксові Кремпіну, і ніхто не кивнув на сусідів.

— Ви маєте на увазі, що він може в когось тут переховуватися? — запитав елегантний пан у сірому кардигані, що мешкав на четвертому поверсі. — Не марнуйте сили. Тут таких дурних немає. Попитайте краще в сусідньому будинку.

У сусідній кам’яниці Рат знову повільно піднімався з першого поверху і вислуховував відповіді, подібні до тих, що вже чув у першому будинку.

Дзвінок на третьому поверсі не дзвонив. Рат постукав у двері, ніхто не відповів. Він постукав знову.

— Ви можете скільки завгодно стукати — ніхто не від­чинить.

Рат обернувся. У дверях квартири навпроти стояла жінка з широко розплющеними очима на пухкому округлому обличчі.

— Чому так?

— Бо там ніхто більше не мешкає.

Рат зацікавився.

— Там ніхто не мешкає? Відколи?

Жінка розвела руками:

— Поліцаї прийшли два чи три тижні тому й випхали Зай­фридів на вулицю. Вони кілька місяців оренду не сплачували.

— І не знайшлося нових орендарів?

— Якщо Оппенберґ стільки править за комірне, скільки оце нам, то я не дивувалась би, що ніхто не зголошується.

— Оппенберґ?...

— Господар.

Рат кивнув.

— Ви нічого не помічали впродовж останніх днів? Бував хтось у порожній квартирі?

— Не так, щоб я знала. А чому ви питаєте?

Рат показав своє посвідчення. У жінка вигляд був спантеличений.

— Ви маєте на увазі того чоловіка, що ви шукаєте? Я не знаю... Було б нахабством ховатися в будинку навпроти. Але як би він потрапив у виселену квартиру?