Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат скористався з тимчасового заворушення, і почав пробиратися до столу Оппенберґа. Однак, перше, ніж Ґереон до нього дістався, продюсер підвівся, потиснув руку промовцеві, який щойно спустився з ораторської трибуни, а тоді сам на неї виліз.

Рат зітхнув. Тепер він був змушений слухати промову.

— Добрий вечір! — привітався з ним хтось.

Рат обернувся. Йому простягав руку попередній доповідач — високий і стрункий, не старший двадцяти п’яти чи двадцяти шести. Певна харизма, яку він випромінював навіть звіддаля, зблизька відчувалася ще сильніше: один із тих, що, увійшовши до кімнати, одразу опиняються в центрі уваги.

— Приємно бачити вас, хоч трохи й запізно, — мовив він теплим, ледь хрипкуватим голосом. — Нам потрібна будь-яка підтримка. Я... я не можу пригадати, яким кінотеатром ви зараз керуєте.

— Я з Алекса, — показав йому посвідчення Рат. — Я прийшов, щоб поговорити з паном Оппенберґом. Приватно, — додав він у відповідь на запитальний погляд чоловіка.

— Тоді присаджуйтеся, доки пан Оппенберґ виступає, — сказав той, показуючи на порожній стілець за столом у другому ряду. — Бажаєте, щоб вам подали що-небудь із напоїв?

— Дякую. Проти пива не заперечував би.

Рат влаштувався за столом. Вдячно прийняв пиво, яке подав йому кельнер, і став слухати.

Оппенберґ захищав звукове кіно. Не дивно, з огляду, що він сам перейшов на звук. Звісно, перевести весь процес на нову, дорогу технологію непросто й недешево, визнавав він. Однак іншого способу немає. Хто не встигає на поїзд, залишається стояти на вокзалі. Помітивши, що аудиторія не надто схвально сприймає його просторікування, Оппенберґ майстерно змінив риторику.

— Безперечно, «Монтана Фільм» і надалі продукуватиме високоякісні картини в жанрі німого кіно, мистецтва кіно, яким ми його знаємо, — запевнив він. — Ми будемо раді постачати такі картини у ваші кінотеатри.

Він не бачить суперництва між звуковим і німим кіно, вів далі Оппенберґ.

— Кожна форма мистецтва має право на існування, і кожна форма знайде свою аудиторію і свої театри.

Потім, коли він перейшов до технічних і ліцензійних аспектів звукового кіно, Рат уже мало що міг зрозуміти.

— Ми всі знаємо, — зазначив Оппенберґ, — що питання механічного чи оптичного звукозапису є не тільки технічним, але також — і перш за все — питанням патентним. Триває боротьба за патенти й ліцензії, за домінування і монополії, і боротьба ця боляче зачіпає всіх нас — кіномитців, власників кінотеатрів і глядачів!

Оппенберґ ковтнув води і скинув оком на залу, оцінюючи дію своїх слів.

— Що вас турбує, панове, — повів він далі, — це невизначеність: у які технології вам слід інвестувати. І, повірте, я не просто розумію ваше невдоволення, я щиро його поділяю! Чому, встановлюючи у своєму кінотеатрі техніку «Вестерн Електрік», ви втрачаєте можливість відтворювати вітчизняні фільми? І, якщо обираєте проєктори для звукової кіноплівки, чому ви маєте раптом втратити можливість показу американських фільмів? Або маєте платити високі ліцензійні внески? Окрім усіх витрат, які ще тягне за собою звуковий фільм. Такий стан речей — дозвольте ствердити дуже чітко — такий стан речей є незадовільним! Не тільки для вас як дистриб’юторів кіно і для мене як продюсера кіновиробництва, ні, перш за все — такий стан речей незадовільний і абсолютно неприйнятний для тих, для кого ми всі, хто тут зібрався, невтомно працюємо — для наших глядачів!

Попри окремі невдоволені вигуки, що пролунали раніше, завершення промови зала зустріла в цілому схвально, більшість власників кінотеатрів аплодували, хоча й стримано. Оппенберг коротко подякував зійшов із подіуму.

Він скоріше зрадів, ніж здивувався, побачивши Рата, і жодним відрухом не виявив наміру уникнути комісара — навпаки, підійшов просто до його столу.

— Пане Рат! Який сюрприз! Сподіваюся, ви з добрими новинами!

Перш ніж Рат устиг відповісти Оппенберґу, попередній промовець узяв продюсера за руку і подякував йому за виступ.

— Які питання, любий Маркарде! Це наш спільний інтерес, — запевнив його Оппенберґ. — Ми всі в одному човні — хоч кінодистриб’ютор, хоч кінопродюсер!

— Я сподівався, що ви більш конкретно висвітлите мистецький бік справи, — зауважив Маркард. — Хіба не про це ви найперше вболіваєте як творець фільму?

Його дивовижний голос лунав тепло і заспокійливо, хай навіть він висловлював невдоволення.

— Що ж... — Оппенберг здавався трохи збентеженим. — Ви знаєте, пане Маркарде, кожен має право на свою думку. Проте для мене важливо, щоби ми разом упоралися з тими викликами, що їх звукове кіно ставить перед нашою галуззю. Вас теж, мій любий Маркарде, це має цікавити, з вашою копіювальною фабрикою і орендою. Ми не можемо віддати все в посесію УФА.

— Мені завжди йшлося про мистецтво. Тільки заради цього я займаюся кінотеатрами. Вам пощастило — ви оділяєте нас власними картинами, роблячи те, на що мені, на жаль, бракує хисту.

— Мистецтво кіно, яким ми його досі знали, на сьогодні, безперечно, досягло високого розквіту. Проте, я впевнений, звукове кіно створить власну форму цього мистецтва, — заявив Оппенберґ. — Ми вже працюємо над цим.

— У будь-якому разі, я сподіваюся, ви й надалі тішитимете нас справжніми картинами.

— Я завжди відданий своїй аудиторії, пане Маркард, — сказав Оппенберґ і показав на Рата. — А зараз прошу мене вибачити. Пан Рат прийшов сюди, щоб поговорити зі мною.

— Рат? — здивовано підняв брови Маркард. — Чи не ви розслідуєте смерть Бетті Вінтер?