Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Її ім’я! Вони назвали її ім’я, він добре почув, попри те, що за ним одразу зачинили двері.

Бетті Вінтер!

Він хапається головою і опускається у крісло, що стоїть акурат коло дверей. Він опускає голову у долоні і заплющує очі, тягнучи свого конвоїра до підлоги.

— Мерщій, Лензінже, викликай лікаря, — наказує поліцай, міцно хапаючи його за руку — так, наче кайданків недостатньо.

Тим часом як його напарник іде до телефону, конвоїр присідає поруч навпочіпки — кайданки, якими вони прикуті один до одного, не залишають йому вибору.

Слідчі офіцери розмовляють у своєму кабінеті голосно, він може розібрати майже все.

Він заплющив очі і зосереджено слухає, ловить кожне слово.

— Чи ми хочемо, щоб пішло так, як із Бетті Вінтер? — буркає схожий на бульдога, а гладкий щось йому відповідає.

Тепер знову заговорив схожий на бульдога:

— Завдяки Рату, Віктор Майснер застережений, він тепер ні за що не зізнається!... Як він сьогодні вранці вдавав скорботного вдівця на могилі дружини... Огидно! Наче напевне знає, що ми не маємо достатньо доказів, щоб висунути йому звинувачення у вбивстві дружини. То що, ми хочемо, щоб Рат так само напартачив з Маркардом?

Товстун щось відповідає — він не розуміє, що, але зараз це вже не має значення.

Він почув достатньо.

Тепер він знає, що йому належить зробити щось іще, і розплющує очі.

Він уже мертвий, і вони цього ще не помітили. А інша людина в цьому місті вже мертва і сама про це не знає.

Він випростовує спину.

— Схоже, йому вже ліпше. Думаєш, мені однаково треба лікаря викликати?

— Твоя правда, не будемо перебільшувати. За чверть години будемо у Моабіті, там його однаково обстежать.

«Наш час настільки швидкоплинний, що жах того періоду, Дюссельдорфських убивств, уже змерхнув у наших спогадах. А однак на той час ми почувалися у стані своєрідної війни — боротьби всього населення проти монстра у людській подобі, що вибирав собі жертви тут і там...».

Щойно Рат, погортавши новий випуск місячника, став читати статтю Ґенната, сестра Анґеліка відволікла його брязком посуду.

— Вечеря, — проголосила вона. — Але спершу візьмемо кров.

Вона відклала тацю і намацала його жилу у ліктьовій ямці.

— Я думаю, ви вампір, — похмуро посміхнувся Рат.

У відповідь вона доволі грубо встромила голку йому в руку. Тобто відповідь здавалася радше ствердною...

Витягши голку, вона допомогла йому сісти і подала їжу. Курка з рисом. Сестра побажала Ратові смачного і залишила його спокійно їсти. Це було не так погано.

Перед десертом з’явився кримінальний радник Ґеннат.

— Бачу, до вас повернувся апетит, — зрадів Будда, — це доб­рий знак.

Рат подякував із напханим ротом.

— Ви їжте, не турбуйтеся.

Рат сьорбав грушевий компот, що йому подали на десерт, а Ґеннат сидів на стільці, тримаючи на колінах згорток, що він приніс із собою, і роззирався довкола.

— Я щось для вас маю, — сказав він, коли Рат доїв, і розгорнув пакет.