Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Раптом двері відчинилися, і ввалився детектив Ланґе.

— Хіба не слід постукати? Це лікарняне приміщення, — сказав Ґеннат.

Ланґе важко дихав.

— Добре, що я вас знайшов, пане кримінальний раднику! Вольфґанґ Маркард! Він утік! Дорогою до Моабіта!

— Що!? — Ґеннат виронив десертну виделку. — Як, у біса, таке могло статися?

— Вдав непритомного. А потім обеззброїв конвоїрів. Десь на Інваліденштрасе вони повернули праворуч, бо Маркард більше не подавав ознак життя. Зрозуміло, вони запанікували.

— І...?

Ланґе прочистив горло.

— Маркард забрав службову зброю у Ленсінґа. І пару кайданок, і ключ. Іншою парою він прикував їх обох до кермової колони. Минув час, доки перехожі звернули увагу...

— То він озброєний?

Ланґе кивнув.

Ґеннат почав був вергати громи, але тут-таки опанував себе.

— Хай йому дідько, — сказав він. — Маркард далеко не втече без інсуліну.

— Я боюся, він зайде дуже далеко. — Ланґе мав такий вигляд, ніби то він відповідальний за втечу. — Щойно телефонував його фармацевт. Він у Вільмерсдорфі.

— Я сподіваюся, він не давав йому інсулін! Він знає, що Маркарда арештовано.

— Боюся, він не мав вибору — Маркард погрожував йому пістолетом. Я думаю, службова зброя Ленсінґа.

— А скільки інсуліну він узяв?

— Провізор каже, йому вистачить на два-три тижні.

— Холера!

Ґеннат погладив Рата по руці.

— Не хвилюйтеся, любий! Якщо він наміряється вам помститься чи щось таке, у нього немає шансів. Я негайно виставляю охорону у лікарні!

У нього знову брали кров — востаннє того дня, тоді згасили світло. Рівно о десятій. Всюди одночасно, як у в’язниці. Рат куняв і розмірковував, в очікуванні сну.

Це катастрофа, що Маркард утік! Не хотілось би бути у шкурі двох конвойних. Він не вірив, що втікач з’явиться тут, у лікарні, щоб помститися йому, але він би зробив те саме на місці Ґенната — взяв би лікарню під охорону. Лікарню і решту місць, які могли приваблювати Маркарда: його віллу, компанію, кінотеатри, і, звісно, місцеперебування його матері і квартиру Еви Креґер. Зрештою, Маркард, з його манією величі, цілком міг заповзятися завершити те, що називав своєю роботою з надання Еві Креґер безсмертя.

Його думки переплуталися з першими образами сновидь, і він відчув, як його повільно заколисує сон.

Спати, спати, спати...

Зі сну його раптово вирвав звук реальний, звук, який не походив зі сну. Звук обережного обертання дверної клямки.

Двері тихо відчинилися, і хтось увійшов, не постукавши.

Невже охоронці Ґенната такі роззяви?

Рат потягнувся до дзвоника, щоб, в разі чого, викликати сестру Анґеліку.

— Хто там? — запитав він, звертаючись у темряву. — Відповідайте зараз, бо я викликаю сестру!