Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли ліфт знову рушив додолу, вони якусь хвилину мовчали, а тоді він повів убивцю нагору по сходах — на майданчик, на вітер і холод. Там, нагорі, він витяг з кишені наручники і показав на парапет. Вбивця ще не знав, навіщо, але він видерся на перила, тремтячи від страху і холоду і патякаючи, патякаючи безнастанно, щоб заглушити власний страх. І він сів, виставивши коліна і вчепившись у поручні, аж йому кісточки побіліли.

Вбивця, сповнений страху смерті. Вбивця, що лопоче, як дитина.

Одну мить він дивився на білі кулаки, доки доштовхував пор­шень шприца до кінця. Достатньо буде ін’єкції тільки для себе, вбивця має зустріти свою смерть у повній притомності. Тоді він сів поруч з чоловіком, заклацнув кайданки, і слухав далі його балаканину.

— Що тут відбувається? Це небезпечно! Це Рат вас підіслав? Не думайте, що ви залякаєте мене такими кривими методами...

Відколи він сам тримав пістолет, вбивця перестав патякати. Він зрозумів значення цього жесту: навіть пістолет уже не допоможе йому!

Віктор Мейснер помре у найближчі кілька хвилин, тому що цього хоче Вольфґанґ Маркард, а сам він безсилий щось із цим вдіяти, навіть з пістолетом.

Там внизу підтягуються поліційні машини. Вони знову натрапили на його слід? Чи ліфтер щось помітив?

Так навіть краще! Нехай усі це побачать!

Біль минув. Він відчуває холодний піт на шкірі. Всі його м’язи розслаблені, цілковито розслаблені, він готовий.

Є тільки одне питання щодо нього самого.

Чи зможе він її почути?

Чи можливо її взагалі почути?

Але потім вона приходить і відповідає на всі питання, бо він насправді її чує. Чує, як вона наближається — так само швидко і невблаганно, як розлючений смерч. Чує, як вона заглушає решту всього, гамір світу, свист вітру і навіть нестерпний стукіт його серця глибоко всередині.

І тоді, нарешті, приходить тиша.

Німа передсмертна тиша.

Я не хочу наголошувати на конкретних іменах, а однак хотів би висловити подяку всім, хто сприяв створенню цієї книжки — перш за все, моїй дружині й іншим читачам незавершеного рукопису; моєму агентові, який завжди вірив у цей проєкт; моєму редактору й працівникам видавництва, які так багато працювали над цією книжкою; моїм медичним, технічним та драматургічним радникам; експертам з Потсдамського Музею Кіно і Державної Бібліотеки в Берліні; моїй бабусі за її розповіді про повсякденне життя в 1930-і роки; і, нарешті, не в останню чергу, експертам серед моїх читачів, які надали мені поради щодо джерел інформації про щоденну роботу поліції Берліна за часів Веймарської республіки.

Відтак, я хотів би подякувати всім авторам, з праць яких я зміг отримати необхідні знання.

www.gereonrath.de

Примітки  

[1] «Резі» — неформальна назва суперрозкішної танцювальної зали і кабаре (Residenz-Casino) неподалік від Александерплац, однією з принад якого була можливість флірту між столиками за через телефон і обмін частуваннями і подарунками через пневматичні трубки. Заклад було закрито на початку Другої світової і відновлено у 1950-і за новою адресою. (Тут і далі прим. перекл.).

[2] Розмовна назва бульвару Курфюрстендамм у Берліні.

[3] Тобто на (площі) Александерплац.

[4] Пліш і Плюм — два бешкетних і доволі незграбних собаки, персонажі серії коміксів і казок блискучого автора ХІХ ст. Вільгельма Буша.

[5] «Ашинґер» — мережа закладів швидкого харчування, що славилася, перш за все, своїми пивничками.

[6] Кіноконцерн УФА (UFA: Universum-Film Aktiengesellschaft ), фінансований найбільшими промисловцями і «Дойче Банком», ставлячи собі за мету гегемонію на європейському кіноринку, побудував у Берліні найсучасніші в Європі кіностудії, а по всій країні – розкішні глядацькі зали.

[7] Крижане вино (айсвайн) виготовляють із примороженого винограду, і воно відзначається високим вмістом цукру.

[8] Ідеться, звісно, не про гральний заклад, а про «казино» як міський клуб.

[9] На названій на честь Фридриха Вільгельма І берлінській вулиці, що біжить районами Мітте і Кройцберг, розташовувалися урядові установи Пруссії і Німецької імперії до 1918 р.

[10] Карл Фрідріх Цорґібель, відомий насамперед кривавим придушенням першотравневої демонстрації 1929 р. («Блутмай»), у часи Веймарської республіки був спочатку начальником поліції Кельна, а потім — Берліна.

[11] «Гелау!», «Алааф!» (див. далі) , «Наррі-Нарро!» — т. зв. «крики дурнів», що лунають по всій Німеччині у дні карнавалу; зокр. «Гелау!» — традиційний вигук на карнавалах Дюссельдорфа і Майнца.