Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Куди побігла та клята тварина? Будинок був схожий на лабіринт навіть більшою мірою, ніж Рат міг собі уявити. Він також міг наскочити за черговим поворотом на Вольфґанґа Маркарда або його слугу, який, можливо перебував у змові зі своїм господарем. Рат був налаштований негайно приглушити старого, якщо наштовхнеться на нього.

Періодично знову накочувала слабкість, холодний піт зрошував чоло, і він мусив ненадовго зупинятися і притулятися до стіни, щоб не впасти. Він то пригадував, що треба випити яблучного соку, то взагалі забував, що у нього з собою пляшка — і навіщо. Його думки теж збивалися на манівці, так само блукали якимсь лабіринтом. Іноді він мусив докладати неабияких зусиль, щоб розумно мислити і не втратити уявлення про свою мету. У жодному разі не слід забувати, чому він ходить незнайомими коридорами, і в якому він перебуває стані.

На якомусь етапі своїх блукань він піднявся сходами — не тими парадними, що у вестибюлі, і не спіральними вузькими, а просто сходами, а потім мав на вибір піти довгим коридором праворуч або ліворуч.

Він затримався на мить, а тоді повернув праворуч, бо йому здалося, що він чує, як десь там гавкає Кірі.

А потім він стояв перед зачиненими великими подвійними дверима. Це точно не було частиною службового крила, тут було щось більш парадне. Перш ніж відчинити, він вагався якусь хвилину: Кірі не змогла б сама пройти через зачинені масивні двері. Рат, мабуть, десь раніше зробив неправильний поворот. Отже, треба було повернутися трохи назад. Потім він знову почув гавкіт. Він почув його за цими бісовими дверима.

Взявши волю в кулак, він обережно відкрив їх.

І знову опинився в уже знайомому вестибюлі.

Там було темно, але він не наважився ввімкнути світло. Знайти шлях йому допомагало світло від дверей, якими він увійшов.

І гавкіт Кірі, який він знову почув. І, якщо він правильно чув, то гавкіт долинав з того напрямку, яким він йшов сьогодні вдень. Коли він ішов за старим слугою до приймальні Маркарда.

Чому Кірі бігла туди з усіх місць, чому не на волю, через які-небудь відчинені двері, крізь якесь-небудь відчинене вікно?

Він зітхнув. Великі вхідні двері запрошували повернути праворуч. Один крок, і він би опинився надворі, зміг би викликати підкріплення, і тоді — по всьому.

Але він не міг піти без дурної тварини!

Хтозна, що здатен їй заподіяти Маркард?

Якби вона перестала гавкати!

Здавалося, Кірі відчула це його побажання, оскільки від миті, коли він почув її, потрапивши у вестибюль, вона більше не озивалася.

Він відчинив двері, які Альберт відчинив для нього кілька годин тому, і зайшов у темну кімнату. Якщо він правильно пам’ятав, треба перетнути ще дві кімнати, щоб потрапити до салону. Він навпомацки повільно просувався до чергових дверей.

Сподіваймося, Маркард уже пішов спати!

Це благочестиве бажання не здійснилося. Через щілину у дверях салону лилося мерехтливе світло — господар, напевне походжав перед розпаленим каміном. А Кірі не могла вигадати нічого кращого, ніж забігти просто сюди!

Тоді дивись сама, як тобі протриматися, доки надійде допомога, невдячне, дурне створіння, подумав Рат!

Та коли він уже намірявся розвернутися і повільно прокрастися назад у вестибюль, до вхідних дверей, Рат почув голос аж надто знайомий. Голос, почути який він тут не сподівався.

Шарлі!

Не може бути! Якого дідька вона тут шукає?

Чи, можливо, йому почулося? Він помилився, і це чергова актриса, якій Маркард хоче подарувати безсмертя, як він це називає.

Але тут він почув інший знайомий голос.

Пауль!

Як вони потрапили у салон Вольфґанґа Маркарда?

Але ж це не салон Вольфґанґа Маркарда! Як він не помітив, що він давно вже у себе вдома? У нього прогалини в пам’яті, ось що! Принаймні, ось вони там сидять, його друзі — вони так довго чекали на нього, він має нарешті зайти. Чому він досі тут стоїть? Він так втомився, він нарешті має сісти. Слухати музику у своєму кріслі, і в якусь мить просто заснути. Так, саме цього він зараз жадав!

Він відчинив двері у свою вітальню. Гм, хтось виніс грамофон і замість нього поставив камін. А біля каміна стояв Вольфґанґ Маркард. Що він тут робить? Чому не дасть йому спокою? Він хотів убити його і Кірі, а тепер у нього навіть пістолет у руці. Рат впізнав маузер, це його пістолет. Хіба такий як Маркард годен упоратися з його зброєю? Хтось мав його навчити!

І ще там стояв Пауль, і він раптом, здавалося, відірвався від землі і полетів! Друзяка Віткамп ніколи не казав йому, що вміє літати; він хотів похизуватися перед Шарлі, стерво.

Бо Шарлі справді сиділа таки тут у кріслі! Шарлотта Ріттер обернулася до нього і дивилася на нього широко розплющеними очима.