Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тепер мерщій, усе найсолодше, мерщій до рота!

Першим, що він надибав, був залишок мармурового кекса. Рат напхався їм так, що мало не вдавився: кекс був солодкий, але на суху ковтати його було складно — наступний шматок не ліз у горло.

Він знайшов і відкоркував пляшку яблучного соку. Тоді став їсти, запиваючи, аж доки пляшка не спорожніла і кекс не був доїдений до крихти.

«Мені потрібно більше фруктів, — подумав він — фрукти, фруктовий цукор, це найкраще, якщо він правильно зрозумів доктора Картгауза.»

Він пошукав і знайшов кілька коробок з фруктовими запасами, взявся до бананів і яблук. Тоді, наче шалений, поглинав усі плоди, не займаючи тільки янґтао зліва.

Поступово до нього поверталася ясність думок. Він дістав із коробки ще одну пляшку яблучного соку і повернувся на кухню.

Китаєць стогнав, лежачи на підлозі.

Аж тут Рат почув іще один звук, подібний до стогону — високе, жалісне скімління.

— Кірі?

У відповідь коротке гавкання.

— Де ти, серденько?

Іще один гавкіт. Він долинув із кутка поруч із великим холодильником.

Рат не міг повірити своїм очам: Кірі сиділа у крихітній клітці, найімовірніше призначеній для транспортування курей. Рат поставив яблучний сік на підлогу і відчинив дверцята.

— Моє бідолашне маля, — примовляв він, беручи собаку на руки, — тебе хотіли включити у меню?

Тепер він більше не шкодував, що був відправив китайця у нокаут на плитку.

— Ссо ви тут хоцете? Я дзвоню поліцію!

Він обернувся. Китаєць стояв перед ним, дивлячись знизу вгору. В руці він мав великий кухарський ніж.

— Я з поліції! — Рат показав своє посвідчення.

Китаєць вклонився і поклав ніж.

— А вам би я радив не викаблучуватися, — додав Ґереон, — доки я не затримав вас за жорстоке поводження з твариною.

— Це мій песик! Сановний гел Малкал подалував мені!

— Щоб ти її на ковбасу пустив? Тут Німеччина, мій друже!

— Не на ковбасу, ссо ви говолите?! Для племіннисі номел два! Скоро буде день налодзення!

— Не ображайтеся, будь ласка, нічого особистого, але, на жаль, ваш подарунок на день народження не чинний. Собака належить мені, а пан Маркард...

— Гел Малкалт мені далував, не поліції!

Його повага до правоохоронців, очевидно, мала свої межі. Китаєць зробив крок у бік Рата і потягнувся до собаки. Але Кірі загавкала на нього, і він здригнувся.

— Ось бачите! Собака не хоче нічого про вас знати.

— Мій песик, гела Малкалта спитайте! Мій песик!

Китайці не здавались так швидко: він знову потягнувся до Кірі, але вона ставала дедалі більш неспокійною, гавкала і гарчала на китайця, аж доки Рат уже не міг її втримати. Вона вискочила з його обіймів на підлогу і відбігла.

Китаєць кинувся до неї. Рат, не знаходячи іншого способу допомогти тварині, коротко розмахнувся і поцілив кухаря кулаком у щелепу.