Рат ретельно записав.
— Вона також згадувала щось про своє добре ім’я, і що Бетті Вінтер не відмовиться від нього. Ви можете пригадати детальніше?
— Мова йшла про театр, якщо я правильно зрозумів. Він хотів, щоб вона у ньому грала, а вона сказала «ні». А потім він запитав у неї, що вона думає про цю назву, а вона сказала: «Я не дозволю називати це своїм добрим іменем, ти можеш про таке забути!».
— Ви зрозуміли, про який театр ішлося?
— Я не чув назви, але це має бути десь у Вай...
Портьє перервався у середині речення і раптом аж побуряковів.
— Доброго ранку, пане Майснере, — привітав він пожильця.
Рат обернувся. Віктор Майснер мав вигляд не більш доброзичливий, ніж пляшка оцту.
— Ви ніяк не можете вгамуватися?
— Це одна з моїх найвидатніших рис, — сказав Рат. — А я, зі свого боку, здивований, що бачу вас тут. Я гадав, у вас зйомки у Марієнфельде.
— Зйомок сьогодні немає, завдяки вашим працьовитим органам. Там нікого немає.
Майснер дістав із кишені ключ від квартири і натиснув кнопку виклику ліфта.
— Ваш начальник, принаймні, дав вам прочуханку за вашу невдачу? Пояснив вам, як себе поводитися?
Двері ліфта відчинилися і Майснер увійшов.
Він хотів попрощатися глузливою посмішкою, але, перше ніж двері зачинилися, Рат заскочив у кабіну. Посмішка застигла.
— Що це за методи у вас? — запитав Майснер, коли ліфт почав рухатися. — Ви наміряєтеся вибити з мене зізнання? Я вже дав його.
Актор раптом перейшов на вже добре відомий Ратові плаксивий тон:
— «Я вбив її, я її вбив!» — Майснер посміхнувся. — Я був переконливий, комісаре, скажіть? Адже ви мені повірили?
Рат нічого не сказав. Він натиснув кнопку, і ліфт різко зупинився.
— Чого ви хочете?
— Правди.
— Ви мені скажіть, що ви вважаєте правдою, а я скажу вам, що я про це думаю.
— Ви вбили свою дружину.
— Це знає весь світ.
— Навмисно.
— Хто може зазирнути людині в душу?
— Ви скористалися диверсійною конструкцією Кремпіна.
Майснер лише весело посміхнувся.
— Продовжуйте, — сказав він.
— Він, мабуть, сам вам сказав. Коли він утік зі студії, він думав, що ви його друг.