Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, пане Майснере, це все, — сказав Ґеннат. — Я думаю, у нас наразі немає до вас інших запитань. Дякую за ваш час; зараз ви можете йти. Але поки що, будь ласка, залишайтеся з нами на зв’язку.

— Неодмінно.

Віктор Майснер вийшов з кабінету, побіжно глянувши на Рата.

Ґеннат зачекав, щоб актор зачинив за собою двері, і якийсь час нічого не говорив, постукуючи пальцями по течці з досьє. Потім він вибухнув.

— Комісаре Рате, чи я розмовляв з муром? — гримнув він так люто, що Крістель Темме випустила з рук блокнот. — Що я вам сказав учора?

— Що я можу включатися у допит тільки порадившись з вами, пане раднику.

— Правильно. Отже, щось лишилося у пам’яті. Тоді, що мала означати ота нісенітниця з шиньйоном?

— Я хотів заплутати підозрюваного, пане раднику. Збити з нього пиху і позбавити впевненості.

— Ви чудово впоралися! Якщо вважати, що ви прагнули ошелешити мене й бідолашну фройляйн Темме. І пустити шкереберть весь допит.

— Але ж послухайте! Оце його письмове алібі, це жарт! Це може...

— Ви думаєте, я ще не дотиснув би його? Звісно, я б це зробив! Якби не ваша дурна вихватка!

— То він був, то він! Я знаю, пане раднику! Майснер хотів убити свою дружину. Він не випадково вхопив те пожежне відро! Він хотів доконати її, коли побачив, що прожектор її не вбив. Ось чому в нього було таке нажахане обличчя: бо вона ще була жива!

— А чому він хотів її вбити?

— Тому що він ненавидів її, тому що вона краща за нього і він не міг з цим змиритися. І він просто скористався з нагоди... з тим прожектором...

— Якщо все справді так, як ви говорите, — підсумував Ґеннат, — то ви зіпсували допит іще ґрунтовніше, ніж я думав!

Ратові варто було прочитати свій гороскоп — здається, сьогодні не його щасливий день. Йому не хотілося йти повз Бьома через сусідній кабінет. Він попрощався з Трудхен Штайнер у дверях, які вели з приймальні Ґенната просто у коридор. Коли він вийшов, там уже сидів на дерев’яній лавці Манфред Оппенберґ.

Рат не дивився в його бік, і продюсер теж не виявив бажання озватися до приятеля.

Рат був роздратований Майснером, його виглядом і поведінкою, але ще більше він дратувався сам на себе і на свою дурість. Він недооцінив Віктора Майснера — той не був зламаний анітрохи. Враження, буцімто він суцільний клубок нервів — це радше суцільна комедія. Справжнє обличчя актора утворював холодний розрахунок. Зрештою, яке там обличчя! Тільки набір масок, які він міг скидати одна по одній, як лушпиння з цибулі, поки не залишиться нічого.

Він зайшов до свого кабінету винятково для того, щоб надіти капелюх і пальто.

— Еріко, я можу залишити на вас Кірі на деякий час? — запитав він у секретарки. — Мені треба вийти, щоб знову допитати свідка, і я не можу всюди ходити з собакою.

Еріка Фосс зітхнула, але сказала «так».

Тут йому пощастило — портьє сидів у своїй комірчині.

— Сьогодні без собаки, комісаре?

— Вона зараз у собачій школі.

— Вам не пощастило, пана Майснера знову немає. Ви вчора не зустрілися з ним?

— У мене є ще кілька запитань до вас. Може, моїх колег ваші свідчення й не цікавили, але цікавлять мене.

Щоб підкреслити важливість цієї розмови, Рат витягнув свій блокнот.

— Ви вчора згадали ту суперечку між паном Майснером і його дружиною. Я хотів би попросити вас якомога точніше переказати мені, про що йшлося.

Швейцар почухав голову під форменим кашкетом.

— Ну, вона просто хотіла зніматися у фільмах з іншим продюсером. І щоб він викинув з голови її підтримку. «Я більше тебе не тягтиму, — казала вона. — Ти мені як чавунне ядро на нозі».