Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли вони дісталися «Трикутника», у пивничці не було де яблуку впасти. Рат став біля шинквасу і замовив першу випивку. Він був не єдиним відвідувачем з собакою — тварини, очевидно, служили за алібі для вечірньої прогулянки багатьом чоловікам.

Кірі з собаками-алібі ладнала дуже добре. Вона обнюхала потворного боксера, який мирився з цим, зберігаючи незворушність. Щорш поставив перед собаками миску з водою. Тоді став обслуговувати двоногих клієнтів .

«З Кірі, — подумав Рат, перехиливши чарку міцної, і випив перший ковток пива, — з Кірі я, принаймні, завжди втраплю додому».

Середа. 12 березня 1930 року

На щастя, Ґеннат не затягував ранкову нараду, з огляду на велику кількість допитів, які передбачалося провести після цього. Рат намагався слухати Будду уважно, але це було непросто. Він зробив усе можливе, навіть стояв зранку під крижаним душем, але похмілля сиділо глибоко у кістках. Черга Майснера на обговорення була другою, одразу за Корою Белман, яку вважали головною підозрюваною, оскільки вона була єдиною, хто міг би вважати, що діє від імені самого Белмана Гайнріха, її батька.

Перед цим трохи часу надали Ланґе і Червінскі, щоб поговорити про останні знахідки щодо кіновбивці. У питанні з ключами Ланґе, наприклад, склав списки осіб, які працювали в обох кінотеатрах від компанії з прибирання. На жаль, списки були чималими. У Червінскі була новина, що привернула увагу Рата, попри похмілля: кінотеатр, де у 1925 році відбулася прем’єра першого фільму з Бетті Вінтер, «Тіволі» у Вайсензеє, насправді зачинився у грудні.

— Таким чином, — підсумував Ґеннат, — Бетті Вінтер теж треба брати під увагу у справі нашого кіновбивці. Маємо ті самі чинники: кіноактриса, якій не виповнилося тридцяти років, з її першим звуковим фільмом, а її прем’єрний кінотеатр теж ідеально пасував би для кінцевої інсценізації, яку злочинець влаштовує зі своїми жертвами. Я просив би всіх подумати про ці можливі зв’язки, коли ми підемо прямо на допити, але, перш за все — про те, що далі повідомить детектив Червінскі. Прошу далі, колего.

— Кінотеатр уже знайшов нове застосування, — сказав детектив. — Але, що цікаво, «Тіволі» зробиться не звуковим кінотеатром, а тим, чим він був понад десять років том — театром. А вгадайте, панове, хто цим театром керуватиме? — Червінскі роззирнувся, щоб переконатися, що всі уважно слухають. — Віктор Майснер!

Це дійсно була неабияка новина. І вона розлютила Рата: Майснер не обмовився про це ні вчора, ні тиждень тому.

— Назвати театр «Сценою Бетті Вінтер», — завершив Червінскі, — може, не надто оригінально, але, безперечно, сприятиме популярності закладу.

— Дякую, колего. Ми приділимо увагу цій обставині, коли будемо його допитувати, — сказав Ґеннат. — А зараз, берімося до роботи!

У Рата було ще трохи часу до першого допиту, і він пішов до свого кабінету. Краще випити кави Еріки Фосс, ніж бульйону в їдальні. Рат сів за свій стіл, закурив і, час від часу потягуючи гарячу каву з чашки, став міркувати.

Протокол його розмови з Майснером давно лежав на столі у Ґенната: запізно щось додавати про «Сцену Бетті Вінтер». Не робити нічого більше, це буде наступним мінусовим балом для Будди. Можливо, він міг би знову актора притиснути на допиті. Він має загнати Майснера в кут, щоб тому не залишалося іншого вибору, як зізнатися. Рат загасив цигарку і рушив.

Кора Белман і Віктор Майснер уже чекали на лавці перед кабінетом Ґенната. Рат кивнув їм на знак вітання, але ті двоє проігнорували його.

«Зарозумілість ваша швидко мине», подумав Рат, заходячи у просторий кабінет, у якому зібралися всі колеги, які мали асистувати Будді на допитах. Райнгольд Ґреф знервовано ходив приміщенням. Першою на черзі на допит була Кора Белман. Бьом сидів за столом у звичайному для нього поганому гуморі, гортаючи досьє. Здається, він не надто багато спромігся витягти з Манфреда Оппенберґа. Нарешті Трудхен Штайнер запросила Ґрефа, і Рат усвідомив, що він теж трохи нервується. Доки настане його черга, мав іще минути якийсь час, тож він узяв одну з газет на столі. «Берлінер Таґеблат». Рат знайшов невеличке повідомлення про мільйонного відвідувача Радіовежі — без імені, без світлини — і став гортати далі. Звістка про смерть Кремпіна була трохи більшою, але Вайнерт не зробив її аж надто розлогою.

Чоловік, початково невідомий, який у п’ятницю впав з Радіовежі і загинув (ми про це повідомляли), може виявитися Феліксом Кремпіном, підозрюваним, якого розшукують у справі про вбивство Бетті Вінтер. Поліція цього підтверджувати не бажає. Досі видається незрозумілим, чи смерть на Радіовежі справді була самогубством, як спершу підозрювали. Як неодноразово повідомлялося, втікача Кремпіна підозрюють у тому, що він умисне порушив освітлювальну систему в студії «Терра» у Марієнфельді таким чином, що тридцятикілограмовий прожектор упав під час зйомок на славетну кіноактрису Бетті Вінтер, яка внаслідок цього отримала серйозні поранення і дістала смертельний удар електричним струмом.

«Славетна кіноактриса». Бетті Вінтер насправді прославилася саме після смерті. Рат був заінтригований перспективою того, що відбуватиметься завтра на її похороні. Похороні, який, можливо, перевершить навіть похорон Хорста Весселя.

Позираючи на годинник, він гортав газетні сторінки. Асоціація службовців прусської поліції проводила агітацію за більшу довіру і пом’якшення військового розпорядку у поліції охорони громадського порядку. Суперечка з приводу ліцензій на звукові фільми, про яку Оппенберґ згадував на зустрічі з власниками кінотеатрів, вступала у новий раунд. «Таґеблат» називала це становище «сепаратним миром звукового кіно у патентній війні виробників електроніки». Якщо Рат правильно зрозумів заплутану ситуацію, американська група Ворнер завдяки такому «сепаратному миру» отримала б доступ до німецького ринку. «У будь-якому випадку, німецькі власники кінотеатрів можуть очікувати у майбутньому розширення спектру високоякісних звукових фільмів», —підсумовувало видання.

Звукове кіно мало справді означати дуже великі гроші, якщо за його лаштунками вирували битви таких гігантів. Рат мимоволі згадав про Маркарда, впертого ділового партнера Оппенберґа. Люди з застарілими поглядами розчиняються у потоці вічності, а шанувальники беззвучного кіно незабаром щезнуть.

Йому пригадався також Антон Шмідер, сумний шантажист, борець за втрачену роботу.

Як він тоді приказував, ридаючи?

«Я лише хотів, щоб все залишилося, як є».

Ніщо не залишається таким, як було. Ніщо у житті не лишається незмінним, навіть ми самі.

— Комісаре?

Рат підняв голову. Ґертруда Штайнер стояла у дверях кабінету Ґенната.

Будда спочатку нічого не казав, а тільки гортав досьє. Рат сумнівався, що на Віктора Майснера це справить враження: людина зі світу кіновиробництва, він звик чекати. Віктор Майснер здавався дуже впевненим у собі. Фраза про загублений шиньйон, якою Рат попрощався з ним того вечора, схоже, не вибила його з колії. Або він майстерно приховував своє хвилювання.

Дотримуючись домовленості, Рат мовчав разом із Ґеннатом. Не маючи перед собою чогось такого, щоб і собі погортати, він закурив цигарку. Крістель Темм почала грати олівцем. Нарешті Ґеннат почав. Він згорнув досьє і приязно подивився на Майснера.

— Вітаю вас, — сказав Будда.

— У сенсі?

— Я хотів привітати вас із власним театром, — пояснив Ґеннат. — Від щирого серця вітаємо! Ви успадкували?