Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А ви б тоді залишився з Белманом?

— Я й залишився у Белмана. Мені там дуже комфортно. Я його провідний актор, у нього я можу зніматися у чому мені заманеться: детективи, пригодницькі фільми, комедії...

— Тоді навіщо ви відкриваєте театр? Схоже, вам зраджує успіх у кіно.

— Ви не розумієте особливостей нашої професії, — похитав головою Майснер. — Мати власний театр завжди було моєю мрією. Відколи я себе пам’ятаю. Це не заважає мені й далі зніматися у кіно. Можливо, на кілька фільмів менше, ніж зараз.

Ґеннат задумливо кивнув.

— Ми маємо знову попросити вас згадати, що саме сталося двадцять восьмого лютого, особливо — де ви перебували.

— Ваш колега запитав мене про це вчора. Тож я сів увечері, і... — Майснер дістав аркуш паперу з кишені і розгорнув його, — ... я вдруге пережив той жахливий день подумки, і все зазначив: коли і де я був і де була Бетті, наскільки я міг знати. — Він передав аркуш Ґеннату. — Я взяв на себе сміливість записати це все.

Ґеннат дивився на аркуш так, ніби йому зробили подарунок на Різдво.

— Це не дуже поширена практика, мушу зазначити, — почав він, але Майснер випередив його.

— Це для вас, — пояснив актор. — Візьміть, у мене є копія. Потім ви зможете порівняти це з іншими свідченнями...

Будда взяв аркуш самими пальцями і справді почав читати.

Ратові урвався терпець. Цей слизький, пиндючний викрутень! Час нарешті скинути його з п’єдесталу.

— Ви носите шиньйон, пане Майснере? — запитав він раптово.

На мить запала ніякова тиша. Ґеннат видавався розгубленим, Крістель Темме на мить перестала записувати.

— Так, — відповів актор. — Ви це знаєте!

— Чому ви нам не сказали?

— Бо таке я не вважав актуальним. Наскільки я знаю, Белман має зубні протези. Він вам про це розповідав?

— Де ви були опівдні сьомого березня? — запитав Рат. — Ви про це повідомили у письмовій формі?

— Який це був день? П’ятниця?

— Ви дуже добре знаєте, що то була п’ятниця!

Майснер знизав плечима.

— Я не дуже орієнтуюся у датах, без календаря.

— Ви простежили за Феліксом Кремпіним до Радіовежі, чи на нього там чекали?

Майснер розгублено глянув на Ґенната.

— Мені дуже прикро, пане раднику. За всього бажання, я не знаю, чого від мене хоче ваш працівник! Може, ви мені поясните?

— Ми просто хочемо знати, де ви були в п’ятницю вдень, це все, — сказав Ґеннат.

Рат хотів сказати щось інше, але Будда присадив його непомітним, але енергійним жестом.

— У п’ятницю? Я був удома між полуднем і другою. Якщо графік дозволяє це, я користаюся з нагоди поспати вдень.

— Ви були самі?

— Я вдівець; то як ви думаєте? Але мій портьє може підтвердити, що я був удома. Я не зовсім розумію, чому...