Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— «Власниця»?

— Зникла актриса. Але ми ж не будемо обговорювати роботу? Сьогодні неділя.

Шарлі нарешті обернулась і сіла нормально. Вона хотіла привітати Ґереона коротким поцілунком, а він протримав її, щоб продовжити поцілунок, але його перервав гавкіт собаки.

— Цить! — озвався до неї Рат.

Шарлі засміялася.

— Що за класну даму ти з собою взяв!

— Напевно, вона просто думає, ми щось їмо, і теж хоче.

— Я сподіваюся, сьогодні теж буде що поїсти.

— Неодмінно, — пообіцяв Рат. — Дамі залишається тільки вибрати, у якій частині міста. Куди ми їдемо?

— А якій дамі? Ти казав, Кірі теж дама.

— Я мав на думці двоноге товариство. Бо якщо спитати чотириногу, ми ризикуємо згаяти день, копаючи землю у пошуках кісточки чи полюючи на котів.

— Як щодо довгої прогулянки до Ванзеє? Кірі, таким чином, теж матиме щось на свій смак. А ми зможемо перейти на Павичий острів. Підживимося у «Нікольскоє».

Рат кивнув.

— Хороший вибір. На додачу ми зможемо скористатися зі швидкісної траси АФУС.

Вони були не самотні зі своїм планом. Через Моабіт вони проїхали більш-менш нормально, але на Шарлоттенбурзькому шосе потрапили у справжнісіньке пекло. Термометр показав дванадцять градусів за Цельсієм, перша погожа неділя року повабила половину Берліна за місто. Рік тому березень мучив берлінців мінусовими температурами.

— Не знала, що стільки людей мають машини, — дивувалася Шарлі.

Вони проїхали повз квартиру Вівіан Франк на Кайзердам, і Рат подумав про мертву актрису. Який виродок заподіяв їй таке? Рат подивився на Шарлі. Що він відчув би, якби хтось зробив таке з нею? Він не міг цього уявити собі, і відхилив думку.

— Ти мерзнеш? — запитала Шарлі.

Він не помітив, що трусить головою.

Перед Райхсканцлерплац вони повернули ліворуч. За виставковим центром він рушив до виїзду на АФУС. Рат нетерпеливився, стоячи у тягнучці, але ще до того, як вони дісталися до будки касира, Шарлі запитала:

— Нам не варто під’їхати також до Радіовежі?

— Що?

— До Радіовежі.

Рат повернув праворуч.

— Через мертвого чоловіка, про якого я тобі казав? — запитав він.

— Звичайно, ні! За кого ти мене маєш?

— За детектива тілом і душею, навіть якщо ти наразі вивчаєш право і пишешся стенографісткою у Замку.

— Можливо, мені б не спало це на думку, якби ти не згадав би про того Кремпіна. Але ти що, серйозно думаєш, я хочу шукати там доказів і допитати свідків? — Вона здавалась обуреною. — Сьогодні така гарна погода, і я ніколи там не бувала! Їдьмо! Просто вип’ємо чашку кави, помилуємося краєвидом, а тоді поїдемо далі! Дама обирає! Ти так сам казав!

Вона так на нього дивилася, що він не смів сказати «ні».

Рат зітхнув.