Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Жінка нахилилася ближче до нього, ніби собака не повинна була почути, що вона шепоче:

— Він, можливо, закоханий, скажу вам! Молодик не може дочекатися кінця тижня, щоб швидше побачити свою Ґерті! А цього разу рвонув до неї вже у четвер. От що кохання робить з людьми.

— Як ви все це так точно знаєте?

— Отакої! Обов’язок домоврядників стежити за своїми орендарями!

— Тоді ви, безперечно, зможете надати мені адресу подруги Шмідера...

— Нареченої...

—...нареченої Шмідера. Вона теж мешкає у Моабіті?

— Жодного уявлення, — знизала вона плечима. — Я знаю тільки, що та Гаґедорн має мешкати десь ближче до Штеттинського вокзалу. Він завжди туди їде.

— Дякую, — поштиво торкнувся свого капелюха Рат.

Уже повернувшись у машині, він занотував ім’я: «Гаґедорн (Ґертруда?)», а нижче — «Штеттинський вокзал». Він подумав, чи не варто повернутися до Замку, щоб знайти адресу в паспортному відділі, але тоді його погляд зачепився за Кірі. Поки що вона цілком задовільно терпіла поїздки машиною, але Рат не хотів дражнити долю.

— Тоді поїдемо додому, — сказав він і запустив мотор.

Він зробив іще одну коротку зупинку на Шпенерштрасе, але ні Шарлі, ні ґрети не було вдома.

— Що ж, Кірі, — сказав він, коли вони удвох спускалися сходами, — ти познайомишся з нею вже завтра.

Тварина без проблем витримала поїздку з Моабіта до Кройцберґа. Перш ніж завести Кірі у квартиру, Ґереон трохи прогулявся з нею: через зелені галявині у порожньому каналі, вони підбігли до Басейну Янголів, єдиного, що залишили наповненим водою, щоб у ньому відбивався купол Святого Михаїла. Кірі втішалася бігом, тягнула шворку, наче їздовий собака, запряжений у санки, і лише два чи три рази трохи перепочила. Що ж до найважливішої справи, вона дочекалася зворотного шляху, і тільки коли вони вже дісталися Луїзенуфера, повернулася спиною і присіла під куща, трохи відступивши від стежки.

У квартирі Рат поклав голодній тварині корму у мисочку і налив води. Собачий корм Фосс на його доручення купила у Вертгайма на Кеніґштрасе. Кірі, схоже, їжа смакувала. Доки тварина заходилася коло миски, Рат шукав щось таке, що могло б слугувати собаці за ліжко. Він знайшов стару вовняну ковдру, яку вклав у кошик, у який пані Леннарт раз на тиждень збирала брудну білизну. Білизну з неї він просто скинув у спальні купою поруч із шафою. Кірі з цікавістю подивилася на нього, коли він зайшов у кухню з кошиком. Рат поклав його у кутку і жестом запросив Кірі.

— Нуте! Швиденько, вкладайся у ліжечко.

Кірі вважала за краще згорнутися у калачик під кухонним столом.

— Роби, як тобі подобається, — сказав Рат, — але не нарікай потім, буцімто я не пропонував тобі ліжко.

Він зачинив двері на кухню, бо хотів піти у вітальню. Кірі одразу почала дряпати двері лапами і гавкати. Рат зітхнув і повернувся.

— Я знаю, — сказав він, знову відчинивши двері, — у тебе негативний досвід перебування на самоті. Але ти не хвилюйтеся, тут з тобою цього не станеться. Ти просто маєш залишитися на кухні, решта квартири поза межами!

Він залишив двері прочиненими і перейшов до вітальні, Кірі спостерігала за ним через щілину. Щойно Рат поставив платівку і сів у своє крісло, як почулося тупотіння маленьких лап. Кірі зазирнула у вітальню і затишно влаштувалася під журнальним столиком.

— Гаразд, залишайся тут, коли так, — здався Рат. — Однаково немає сенсу навчати тебе — твоя мамуся має про це подбати. Якщо ми її знайдемо.

Тварина згорнулася і невдовзі заснула.

Коли запис скінчився, Рат узяв телефон і повернувся з ним у крісло. На тому кінці відповіла його мати.

— Хлопчику мій! Нарешті ти озвався! Як твої справи?

— Добре. Батько вдома?

— Як приємно знову почути твій голос! Батько каже, що у тебе була... була дама... Ти навіть не хочеш познайомити її з нами? Вона куховарить для тебе?

— Дами тут уже немає.

На іншому кінці якийсь час тривала тиша.

— О, — почулося тоді, — мені шкода.