Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона прийняла свою долю цілковито, віддала себе йому так, ніби відчула, що він приведе її до безсмертя. Хоча відтоді він з нею не спілкувався. Жодного слова до неї не мовив. Він не хоче забруднювати їх, мовчазних янголоподібних істот, звуком власного недосконалого голосу.

Тепер він ставить їй склянку, як щоразу впродовж останніх годин. Потім зачиняє двері і стає за камерою. Вона знає, що він спостерігає за нею крізь велике вікно. Вона, мабуть, також знає, що він її знімає, хоча цокотання кінокамери до неї не долинає — кімната повністю звуконепроникна.

Проте вона дивиться у чорну шибку, ніби знає, що він там, за товстим склом. А бачить вона лише себе, у своїй досконалій красі.

Знову він отримує прекрасні сцени, попри те навіть, що останнім часом стає помітним її виснаження. Вона дивиться просто в об’єктив так, ніби відчуває, куди має дивиться.

Знову перед його очима одна з тих картин, яку він ніколи не забуде, і для якої йому не потрібна камера, бо сцена ця закарбувалася у його свідомості назавжди, її очі, її погляд...

Її погляд, спрямований на різдвяний стіл. Як вона дивиться. Як вона відкладає вбік ніж з виделкою, як, перше, ніж заговорити, витирає рота серветкою. Він мав це знати вже тієї миті, коли мама поставила запитання: її голос сповнений теплої турботи, а очі такі холодні.

— Ричарде, тобі зле?

— Не хвилюйся, серденько, невеличка слабкість. Ти щойно зробила мені ін’єкцію, все буде добре.

— Можливо, тобі треба трохи полежати, — пропонує теплий голос під холодними очима.

— Та ні...

— Зробити тобі ще один укольчик?

Батько відмахується, «не треба», але йому стає гірше. Піт зросив його чоло, він починає розмовляти плутано. Перед поданням десерту, Альберт із матір’ю відводять батька на його диван у бібліотеку, де тихо і темно. Ви мають підтримувати його вдвох, з обох боків, бо він раптом зробився геть слабким, досі міцний стариган з біблійною бородою.

Коли за чверть години вони навідуються до нього, він уже не рухається. Викликають доктора Шлютера, але родинний лікар може лише констатувати смерть свого старого друга. Ричард Маркард, господар могутньої фінансової імперії, помер напередодні Різдва 1925 року, перед врученням подарунків.

Він не надав великої ваги погляду, який доктор Шлютер спрямував тоді на його матір: він сприйняв це як жест співчуття, жалощів, а не кохання.

Він вірив маминим сльозам. Бо він іще не знає, що вона збожеволіла.

Коли, через кілька днів, він перевіряє свої ампули з інсуліном, то дивується, що їх залишилося так мало — він вважав, що їх мало вистачити на триваліший час. Але він нічого такого з цього приводу не думає — доктор Шлютер незабаром дістане для нього нову партію ліків.

Після батькової смерті родинний лікар дедалі частіше навідується до них, щоб розрадити і втішити. Мати вдячна йому за це, але скоро його візити робляться обтяжливими для неї — надто часто лікар порушує близькість між матір’ю і сином.

Її сльози швидко висихають.

Вона щаслива, коли вона сама з сином. Він радий, що може потішити матір, яка втратила свого чоловіка.

Тоді доктор Шлютер теж помирає. За лічені місяці після батька, на тому таки дивані.

Причина смерті цього разу зрозуміла: гіпоглікемія. У лікаря останніми роками розвинулася легка форма діабету літніх, з яким він боровся малими дозами інсуліну, щоб мати можливість харчуватися у звичному стилі. Ніхто не міг пояснити, як сталося, що такий досвідчений лікар узяв неправильну дозу ліків, настільки небезпечних, наскільки ефективних, знаючи, що йому вони потрібні лише у мінімальній кількості.

Знову в шафі бракує ампули інсуліну, і з новою силою повертається спогад про Святвечір. Ось він ніби знову стоїть поруч з мертвим батьком і тепер чітко бачить, як доктор Шлютер бере шприц з-під ніби живлющого тонізуючого засобу і нюхає голку. Він бачить мить шоку, жах в очах лікаря, який спрямовує короткий погляд на його матір.

Він це знав! Лікар знав!

Однак не виказав її.

Чому?

Тепер нещасний сам лежить, мертвий від передозування інсуліну. І лише двоє людей знають правду.

Мати і син.

А тепер? Як бути далі з нею? З убивцею в домі? Він не може здати її у поліцію, єдину рідну людину, що лишилася у нього.

— Навіщо ти це зробила? — питає він, коли вони, повернувшись після похорону доктора Шлютера, залишаються наодинці.

— Тому що ти мій син і тому, що я люблю тебе.