Говорячи це, вона блаженно посміхається. Нарешті у неї є син. Батько давно заслужив на смерть, каже вона. Чи ти не пам’ятаєш, як він тебе катував?
— А доктор Шлютер?
— Що вони всі хочуть від мене, всі ці чоловіки? Я люблю тільки тебе! Іди до мене, мій хлопчику! Ніхто більше тебе не мучитиме!
— Ти божевільна.
Він нічого більше не говорить, тільки ці два слова.
Вона блаженно всміхається. Мій хороший хлопчику, каже вона і посміхається. І коли він замикає її, коли її замикає власний син, вона вперше вибухає сміхом, тим нестерпним рипучим сміхом, який просочує весь будинок безумством. Вона сидить біля вікна і годинами дивиться на озеро.
Погляд крізь скло стає жорстким. Вона досягла межі і тягнеться до склянки. Вона п’є, п’є дедалі жадібніше, але це не допомагає, не цього разу. Вона кидає склянкою об на стіну, зрозумівши, що в ній сама вода.
Ні соку, нічого солодкого, не цього разу — вперше і востаннє.
Її погляд. Розуміння. Усвідомлення.
Як багато всього висловлює цей погляд.
У той момент він відчуває до неї любов, якої ніколи раніше не відчував.
Це найкращий фільм, який він будь-коли знімав.
Щойно двері машини захряснулися, Кірі влаштувала виставу: ставши на задні лапи й спершись передніми на пасажирські двері, дзявкала без угаву проти вікна, яке відразу взялося туманом.
Коли Рат знову відчинив двері, збуджений гавкіт не припинився, але тепер Кірі метляла хвостом, схвильовано стрибаючи по шкіряній оббивці. Рат ухопив її за нашийник і пристебнув шворку.
— В такому разі, ходімо зі мною, — постановив він. — Але поводься гречно! Не дзюрити на чужі килимки!
Дуже далеко ходити їм не випадало: перш ніж іти до заднього корпусу будинку, Рат подзвонив у двері домоврядницької: відвідуючи орендаря, варто спочатку зібрати якусь інформацію про нього. Минув якийсь час, перше, ніж собака і комісар почули, як хтось наближається до дверей. Жінка у брудному фартуху відчинила двері і підозріливо подивилася спершу на собаку, потім на комісара. Її обличчя було чітко розділене двома лініями — вузькою вертикальною лінією носа і горизонтальною лінією тонких стиснутих губ.
— Якщо ви по оренду квартири, то з ссявкою можете одразу від порога вертати!
Рат зітхнув. Тут Кірі не здобувала для нього бонусів. Він витягнув своє посвідчення.
— Рат, кримінальна поліція, — представився він. — У мене є кілька запитань щодо одного з орендарів у вашому будинку.
— А нащо ви оце розпитуєте?
— Боюся, цього я вам не можу сказати. Невеличкий інцидент у «Форді», ми шукаємо свідків, і...
— У «Форді»? Тоді вам треба Шмідера.
— Правильно.
— Не з вашим щастям, пане детективе...
— ... Комісар...
— ... бо Шмідер на вихідні завжди зі своєю нареченою.
— Прикро. Бо справа доволі термінова.
— Я маю переказати йому, щоб зв’язався з вами?
— Коли він повертається?
— О, зазвичай переважно аж у неділю пізно. Втім, залежить, у яку зміну він працює.