Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви можете назвати кількох людей, які трохи ближче знають пані Фастре? Когось з рідні чи друзів тут, у Берліні?

— Це складно. Я вже казав, що мало про неї знаю. Вона намагалася якомога частіше бувати у своїх у Бельгії. Вона сама з Мальмеді.

— А не може вона зараз там бути?

— Ні, ми телефонували. Але я все це вже казав вашим колегам.

Рат подякував йому і поклав слухавку. Він небагато довідався. Але тепер, принаймні, він знав, як звати собаку.

У двері постукали, і увійшов худий шупо з червоним носом картоплиною.

— Отже, ви, пане комісаре, собачку надибали?

— Та скидається на те.

— То я у вас тваринку заберу, правда? У нас там є трохи місця у розпліднику.

Шупо зробив крок до Кірі, яка тепер нюхала фікус у кутку, поруч з вікном.

— Ходи лишень до татуся, — мовив чолов’яга, схилившись до собаки, яка підозріло дивилася на синій однострій.

Коли шупо зробив наступний крок, Кірі почала гарчати і забилася у куток.

— Як його звати? — запитав шупо.

— Її звати Кірі. Це дівчинка.

Червоний ніс зробив чергову спробу.

— Ну ж бо, Кірі, ходи, ма шері, ходи сюди!

Очевидно, чари прусської поліції не діяли на Кірі. Її гарчання стало більш загрозливим, вона кілька разів коротко і твердо гавкнула.

— «Чи хочеш — не хочеш, візьму тебе я», — процитував червоний ніс Гете і спробував рішуче ухопити Кірі, але та вивернулася, й шупо, буквально спіймавши облизня, сам приземлилася на підлогу.

— Обережно з твариною, це чистокровна порода. І точно не дешева. Належить кінозірці.

— Воно ще й чистокровне? — Шупо підвівся. — Я ніколи раніше таких собак не бачив.

— Це був’є. Походить з Бельгії. Так само, як його хазяйка.

— Он воно що! Вона досі, либонь, недолюблює прусаків, після чотирнадцятого року.

— Ми можемо її перехитрити, — запропонував Рат. — Вона мені симпатизує.

Він узяв шворку зі столу і нахилився.

— Нумо, Кірі, іди сюди!

Тваринка підбігла і пхнула Рата мокрим носом, кличучи побавитися разом. Ґереон легко причепив шворку до нашийника.

— Ну от, — подав він шупо шкіряний ремінець, — тепер вона ваша.

— Фірма дякує!.. Відтак, ходімо помаленьку.

Кірі відразу помітила, що відбувається. Щойно шворка перейшла з рук у руки, вона почала гавкати, скімлити і вити, з усіх сил опираючись несправедливості.

— Та воно ж яке сильне! — дивувався червоний ніс, намагаючись тягнути собаку до дверей. Кірі вила і валувала так голосно, що на її протести прибігла Фосс.