Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Можливо, вам варто виявити трохи дипломатичности, — зауважив Ланґе.

Як на лихо, біля поштових скриньок імені актриси вони не знайшли, тож мусили, перш за все, звернутися до консьєржа.

— Вангейлен, третій поверх, — сказав той. — Поліція тепер що пів години те саме питатиме?

— У вас є ключ від квартири? — запитав Рат.

— Навіщо?

— У носі колупати ним! Чи для чого ще, як гадаєте?

— Ви зобов’язані допомагати поліції у таких питаннях, — втрутився Ланґе. — Інакше ризикуєте покаранням.

Консьєрж пробурмотів щось на кшталт «Зара’ принесу!», і зник у своїй кімнатці.

— Комісаре, я не хочу втручатися, — сказав Ланге, коли консьєржа вже не було поруч, — але якщо ви сьогодні не опануєте свій настрій, то радше полиште всі перемовини мені.

— Можливо, ви маєте слушність, — кисло посміхнувся Рат.

Коли доглядач приніс ключі, Рат чемно подякував йому. Чоловік лише похитав головою, спостерігаючи, як вони піднімаються сходами.

Вже наблизившись до квартири, вони почули собаку — не тільки гавкіт, але також скімління й завивання. Коли підійшли до дверей, собака почав скребти їх зсередини.

Поруч із дзвоником стояло «Вангейлен». Більше нічого.

— Ви вмієте поводитися з собаками? — запитав Рат.

Ланґе заперечно похитав головою.

Шкрябання посилилося, коли ключ обертався у замку.

— У такому разі, вам пощастило, що я виріс практично у собачому розпліднику, — похвалився Рат. — Мій батько тримав вівчарок, скільки я себе пам’ятаю.

— У мене вдома дві кішки, — сказав Ланґе.

— Тоді моліться, щоб ви не пахли ними занадто сильно і щоб собака за цією дверима був не надто великим.

Ланґе ковтнув і сягнув по свою службову зброю.

— Не метушіться, — порадив йому Рат. — Полиште звіра на мене.

З цими словами він повільно і обережно відчинив двері. Ланґе не рипнувся з місця.

Скімління ставало голоснішим.

А потім воно раптом стихло і його замінило низьке загрозливе гарчання.

Ланґе сахнувся, але атака не відбулася.

Рат повністю відчинив двері, і вони побачили джерело грізного гарчання.

Чорна вовняна куля голосно булькала, одночасно метляючи товстим хвостом і повільно відступаючи від незнайомців.

— Він ще цуценя, — визначив Рат. — І мені здається, бідолашна тварина давно не ходила до вітру.

— Як нестерпно смердить! — Ланґе затиснув собі ніс пальцями.

— Внизу м’ясна крамниця, — сказала Рат. — Принесіть скоріш м’ясних обрізків на кілька грошиків.