Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але це ще не означає, що Фастре лежить мертва у якомусь кінотеатрі.

— Ні, Ланґе. Проте, можливо, не було б геть недоречною ініціативою перевірити всі порожні кінотеатри міста.

Дорогою до старшого комісара, вони зустріли у коридорі кількох цивільних, що схвильовано перешіптувалися — товстун у смугастому костюмі у супроводі худорлявої жінки у жовтому дощовику. Товстун на мить звів очі на комісара і їхні погляди перехрестилися.

Обличчя чоловіка видалося Ґереонові знайомим, але він не міг пов’язати його з конкретним спогадом. Тільки коли вони з Ланґом підійшли до кабінету старшого комісара і Ланґе ввічливо постукав у двері, Рат зрозумів, звідки він знає товстуна: той був учора пополудні на Радіовежі. Один зі свідків Бьома. Сподіваймося, за тими дверима таких більше не виявиться. Про всяк випадок, Рат вдався до запобіжного заходу, залишившись трохи позаду Ланґге, коли вони увійшли у приймальню. Там було людно, як у залі очікування, але Рат не побачив інших знайомих обличь.

Бьома взагалі не було на місці, він був на допиті, і їм довелося чекати. Жоден із колег не поцікавився про зниклу актрису — наразі видовищна смерть Фелікса Кремпіна привернула увагу всіх і кожного в Інспекції. Зокрема також увагу Рата. Йому було б цікаво знати, про що повідомляли сьогодні вранці на нараді, але Бьом відрядив його геть, імовірно, також, щоб показати комісарові, що справа Вінтер у жодному разі не має його обходити, і більше ніколи не буде його справою.

Тим часом відчинилася одна з дверей, що вела від приймальні до сусідніх кабінетів, і до приміщення поквапом увійшов насуплений Райнгольд Ґреф, зі стосом паперів, які він передав секретарці. На вигляд Рата, обличчя йому прояснилося. Обмінявшись кількома словами з секретаркою, він підійшов до свого колишнього партнера.

— Ґереоне! Ти знову з нами. Як тобі роль агента з розшуку зниклих осіб?

— У буквальному розумінні, зійшов на пси, — пожартував Рат. — Маєш хвильку? На каву в їдальні?

Ґреф кивнув.

Рат обернувся до Ланґе:

— Ви не проти були б самі доповісти Бьому? — запитав він.

— Ви начальник, вам вирішувати — знизав плечима Ланґе. — А що сказати Бьому, коли він запитає, де ви?

— То де ж мені бути? Здобуваю важливу інформацію, звісно. Побачимось у мене в кабінеті, Згода?

— Згода.

У їдальні в цей час стояла відносна тиша — тиша перед бурею, яка зніметься ближче до полудня. Рат і Ґраф понесли свої філіжанки через море порожніх столів — тільки два з них були зайняті групою молодих шупо, які, очевидно, оклигували після операції.

— Навіщо перешкоджати комуністам і нацистам трощити один одному черепи? — казав один з них. — Вони б нам так заощадили чимало зайвої роботи.

— Неправильно отак скидати їх в одну купу, — зауважив інший.

— У мішок їх, натомість, пакувати, і товкти немилосердно!

Двоє чи троє на це засміялися, але решта їх не підтримала. Відголоски похорону Весселя досі завдавали клопоту поліції. Майже в усіх робітничих кварталах спалахували сутички між червоним і коричневим пролетаріатом.

Коли Рат і Ґреф проходили повз столи шупо, розмова урвалася. Очі молодих шупо стежили за комісаром і детективом з їхніми кавовими тацями.

— І шефи теж, здорові були! — насмішкувато привітав один з них поліціянтів, коли ті пройшли. Цього разу всі шупо дружно засміялися.

Шуцполіпцаї, шупо — поліція охорони громадського порядку — і кримінальна поліція ладнали не надто добре. Начальник Шуцполіції Гаймансберґ, вступивши у тривалу дискусію з заступником начальника поліції Вайсом, змушений був визнати і усвідомити, що поліція охорони не є окремим від кримінальної поліції органом, і підпорядковується начальнику поліції і його заступнику. Маґнус Гаймансберґ і його шупо підлягали вищості Цьорґібеля з Вайсом і їхніми кріпо, що тяжко позначалося на самосвідомості перших.

Рат і Ґреф, не обертаючись і не відповідаючи на провокації, обрали столик якнайдалі, де вони могли спокійно поговорити.

— Для шупо зараз важкі часи, — зауважив Рат.

— Я б не хотів у ці дні носити уніформу, — погодився Ґреф. — Кому випадає чергування у комуністичних кварталах, має всі підстави побоюватися за своє життя.

— Та й нацисти нічим не ліпші. У мене навіть є відчуття, що вони робляться дедалі гіршими.

— Ну, минулого тижня, на похороні, вони виявили до нас більше поваги, ніж червоні.

— Якби ти був євреєм, вони б тебе називали «іциком». Ти називаєш це повагою?

— То я ж не єврей!

Ґреф вигукнув це майже обурено. Рат змінив тему. Він не хотів сперечатися з Ґрафом — надто через дурну політику. Взагалі погано, що політичні сварки стали темою для поліції. Бо самопроголошені політики атакували одні одних з палицями, ножами і пістолетами.