Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я нікого не розстрілював, хтось наплів вам казна-що.

Марлоу нічого не казав, лише потягнув сигару.

— До речі, для вас є щось інше, — мовив він нарешті. — Мої люди натрапили на таке, що може вас зацікавити: «Дойче Крафт» має свою лапу в одній кінокомпанії. Має на ім’я «Борусія», і засів у Вайсензеє.

— Дякую, але на разі мені байдуже, яка банда і яким чином запускає лапу в кінобізнес.

— А я думаю, вам це має бути цікаво, — різко наполіг Марлоу. — Дайте навід своїм колегам. Ви неодмінно знайдете там дещо, варте уваги. Інакше люди з «Дойче Крафт» не крутились би там.

— Гаразд, побачимо. — Рат востаннє затягнувся цигаркою і загасив її. — Мені вже час. Дякую за допомогу.

— Звертайтесь у будь-який час, — посміхнувся Марлоу на прощання і випустив кілька кілець диму.

На зворотний шлях Ратові не дали супроводу; чоловік у сірому костюмі залишився у барі і сів поруч з Марлоу, щойно Рат звільнив місце. Піднімаючись по сходах, Рат відчув, як його тіло знову починає розслаблятися.

Марлоу все знав.

Хтось був свідком того, як загинув Йозеф Вільчек. Рат пригадав пляшку пива, що розбилася на тротуарі подвір’я, і як грюкнула шибка якогось вікна, щойно пролунав постріл. Ніхто в районі Штралау з такими спостереженнями у поліцію не звертався. Проте хтось доповів Йогану Марлоу. А той знав, як скористатися з інформації. «Дайте навід колегам». Це був наказ, а не послуга. Доктор М. хотів усунути конкурентів.

Рат проклинав той день, коли вперше зустрів Йогана Марлоу. Сьогоднішній вечір з його фальшивим блиском, з частуванням у ложі й шампанським раптом здався Ратові нікчемним, чорним і отруєним.

Що ж, принаймні Шарлі цього не помічала.

— Що там? — тільки й запитала вона, коли він повернувся.

Його не було аж десять хвилин.

— Колега Ланґе, — збрехав Ґереон. — Нічого важливого.

Детектив з Ганновера був єдиним, кого Шарлі не знала в Інспекції А.

— Мусив знову втовкмачувати чоловікові, що він не повинен телефонувати мені за кожною дрібницею.

— А що саме таке «неважливе»?

Шарлі вміє бути доволі настирливою.

— Та з приводу чергувань, — відмахнувся він. — Нічого термінового. Менше з тим. Ми сьогодні вже достатньо наговорилися про роботу.

Вона всміхнулася.

— У такому разі, поговорімо про нас.

— Думаю, спершу варто випити, — запропонував він, наповнюючи келихи. — З яким-небудь пристойним тостом!

Вона підняла свій келих:

— Випиймо за те, що ми пробули разом понад дві години і жодного разу не зчепилися.

Вони провели решту вечора без суперечок. Але атмосфера зачарування минула. Принаймні, для Рата. Тим часом як вона спостерігала за дією на сцені і втішалася перебуванням у ложі, він не міг відволіктися від думок про свою розмову з Марлоу. Шок був глибоким. Хтось виявився в курсі. І, як на лихо, в курсі був Марлоу.

Рат знав, що його бачили у той час, коли він бився з Вільчеком, але його обличчя було неможливо побачити у мороці зад­нього двору. У жодному разі! Хтось спостерігав за сутичкою, бачив смертельний постріл і те, як тіло потрапило у бетон, а тоді якось про це повідомив Марлоу, а щодо решти, мабуть, доктор М. сам здогадався. Адже йому стало відомо, що Вільчек із власної ініціативи слідував за комісаром з Остбангофа.

Шарлі обернулася до нього, бо він не помітив, що всі аплодують і не долучився.

— Скажи лишень, ти тут, з нами? — запитала вона. — Чи тобі програма не подобається?

— Подобається, звісно. Вибач. У мене стільки всього в го­лові...