Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дощ вже припинився, але тут відчувався неприємний вітер. Безперечно, не найліпша погода для оглядових веж. Парапет був досить високий, але перелізти його не становило б жодних труднощів. Або хтось, притулившись до нього, підтягує ноги і перекидається.

Рат схилився над перилами і подивився вниз. Падіння Кремпіна залишило свій слід на даху ресторану. У Рата запаморочилося в голові. Якби хтось зараз ухопив його за ноги, це запросто повторилося б з ним — він мимоволі відсахнувся від перил і озирнувся. Ні, тут нікого немає.

Він уважніше оглянув перила. Нічого не помітив.

Якщо Кремпін не стрибнув сам, то де той, хто його скинув?

Він навряд чи спускався б ліфтом.

Ні, він пішов сходами!

Можливо, він його ще упіймає.

Рат кинувся по сталевих сходах додолу. У компанії Вайнерта спускатися було легше. Окрім того, він зараз був приблизно на 100 метрів вище від ресторану.

Просто не думати про це! Просто бігти!

Він намагався дивитись вниз, коли не підгиналися коліна, але однаково не міг визначити, чи йде сходами хтось інший. Раз у раз Ратові здавалося, що він помітив якусь барвисту пляму, але він не був упевнений. Він мчав, перечіпаючись, так швидко, як тільки міг. Раптом його погляд натрапив на щось, що не вписувалося у сталеву конструкцію. Спершу він подумав, це дрібна тваринка, але потім уважніше придивився і побачив, що це.

Перука.

Чи не загубив Кремпін частину свого маскування, коли падав? Навряд, бо він своє волосся перефарбував. Те, що розкуйовдив вітер було не повною перукою, а тільки жмутком волосся. Хтось мав загубити його. Чи то турист, який надміру схилився над перилами, чи хтось утратив жмут волосся у сутичці.

Загублена невідомим зачіска була занадто далеко, щоб її дістати, і поки Рат міркував, наскільки важливим може виявитися цей речовий доказ, черговий порив вітру підхопив копицю волосся і вона, роблячи у повітрі піруети, повільно попливла вниз, далі й далі від вежі, аж доки приземлилася у густому чагарнику.

Рат знову кинувся сходами додолу. Коли він нарешті дістався підніжжя Радіовежі, коло тіла загиблого вже чергували шупо, один з яких опитував Вайнерта — чи, може Вайнерт його розпитував, Рат здаля не міг точно визначити. Чи знайшов журналіст справжнього очевидця події? В будь-якому разі, Бертольд Вайнерт зараз мав свою ексклюзивну історію. Нехай навіть не зовсім таку, заради якої приїхав.

Час було вшиватися, доки не прибула кримінальна поліція і можливі знайомі обличчя. Рат тихцем вислизнув з місця події, що не становило труднощів, з огляду на юрму, що тут уже зібралася. Перш ніж пробратися до своєї машини, він спробував оглянути чагарники, де приземлився уривок перуки. Втім, зараз був не найкращий час, треба було чимшвидше повертатися назад — його, либонь, уже розшукують. Він ще не знав, як пояснити свою відсутність Бьому, але він щось неодмінно вигадає в голову. У будь-якому разі, старший комісар ніколи не зможе дізнатися про те, що Ґереон Рат мав намір таємно зустрітися з розшукуваним підозрюваним у вбивстві, не повідомивши про це поліційний апарат.

Рат залишив місце подій саме вчасно: щойно він сів у свій «Б’юїк», на територію в’їхав спецавтомобіль Інспекції А з Кантштрасе. Рат втиснувся глибоко у сидіння і зачекав, доки чорна машина припаркується на ярмарковому майданчику перед вежею.

На господарстві у Замку лишалися Ланґе і ще кілька колег — решта, майже всі, виїхали на місце вбивства. Сам старший комісар Бьом очолив групу на виїзді. Один з шупо, яких викликав Вайнерт, мабуть, упізнав загиблого, попри залишки його маскування, і повідомив про це в Управління. Перш ніж Ланґе встиг щось доповісти комісарові, Еріка Фосс похвалилася гарячою новиною, а Рат не став її розчаровувати, вдавши несамовите здивування.

— Кремпін?? Ви впевнені?

— Скидається на те. Я думаю, він стрибнув з Радіовежі, — підтвердила секретарка.

— Самогубство? Це вже точно відомо?

Еріка Фосс знизала плечима:

— Я тільки повторюю те, що всі говорять.

— А чим іще це мало би бути? — запитав Ланґе.

— Вбивство.

— Хто мав би бажати смерті Кремпіну?

— Пів Берліна, щонайменше. Адже всі вважають, що він був серійним убивцею.

— Саме це свідчить на користь самогубства. Якщо твій портрет по всіх газетах і ціле місто переслідує тебе... як довго людина може таке витримати?

— Якщо людина добре переховується, то доволі багато часу. А Кремпін до цього часу переховувався досконало.

— Так, але Ґреф і його люди підбиралися до нього дедалі ближче.

— Що ж, побачимо, — сказав Рат.